Новий українець. Зірка Шахтаря і топ-бомбардир України Жуніор Мораес — про свій шлях у великий футбол, сім'ю та плани
Журнал НВ поспілкувався з найкращим нападником донецького Шахтаря — футболістом бразильського походження Жуніором Мораесом.
Торік форвард донецького Шахтаря бразилець Жуніор Мораес отримав український паспорт, став найкращим бомбардиром внутрішньої першості та найрезультативнішим футболістом серед нинішніх гравців української Прем'єр-ліги. Спортсмен розповідає про кар'єрні перспективи та власні інвестиції в біткоїни.
***
НВ із командою Шахтаря летить до Манчестера на гру в розіграші Ліги чемпіонів із місцевим Сіті. До журналіста НВ підходить маркетинг-директор клубу Юрій Свиридов: «Хочеш зараз поговорити з Мораесом?» Питання риторичне — НВ одразу перебирається до Мораеса у хвіст лайнера.
Під крилом літака про щось співає зелене море Карпат, у салоні тиша, гравці готуються до матчу, який через два дні пройде на Etihad Stadium, — здебільшого сплять або зайняті іграми на своїх смартфонах. Трьом із них, висхідним зіркам українського сходу Тете, Соломону і Додо — 19, 20 і 21 рік відповідно.
Жуніор Мораес — найстарший польовий гравець нинішнього Шахтаря: йому 32 роки. Це практично передпенсійний футбольний вік. Але язик не повертається відправити «десятку» оранжево-чорних на заслужений відпочинок.
Єдина можливість зупинити Мораеса за крок до цієї мети — продати в інший чемпіонат. Сам Мораес від цієї перспективи в захваті. Торік він набув громадянства України, що дозволило новому українцю увійти до складу національної збірної. А тепер гравцем уже цікавляться гранди італійської Серії А — Інтер, Мілан, Рома і Фіорентина.
У нинішньому сезоні Мораес став найрезультативнішим форвардом української першості — № 1 за кількістю забитих м’ячів (93) у чемпіонаті України. Якщо форвард Шахтаря не зупиниться, то через два роки очолить список бомбардирів за всю історію української першості, обійшовши Максима Шацького (124 м’ячі), Сергія Реброва (123) і Євгена Селезньова (111).
А перше запитання НВ до Мораеса про інший трансфер — 2017 року, коли півзахисник київського Динамо Андрій Ярмоленко перейшов у дортмундську Боруссію.
Тоді ще його одноклубник Мораес написав у своєму Твіттері: «Мій брате, мені сумно, бо Динамо втратило чудового гравця, але я дуже радий за тебе. Всі знають про твою майстерність, і ти заслуговуєш цього переходу».
— Неймовірно тепле прощання. Наскільки це притаманно українському футболу?
— Наша кар'єра насправді дуже коротка. І найголовніше, крім успіхів у кар'єрі, — дружба, яка залишається на все життя. Тому такі теплі слова були присвячені Ярмоленку. Щиро кажучи, я нечасто тут таке бачу. Але, думаю, таким чином можу передати позитивний меседж для інших гравців.
— Розкажіть про свою сім'ю.
— Я був дуже близький зі своїм дідусем. Для мене це особлива людина, він дуже вплинув на мене. Навіть у складні моменти він намагався все переводити в позитив. Це допомогло мені у скрутні часи. Коли я був підлітком, мої батьки розлучилися, і ми з моїми мамою, братами і сестрами жили у дідуся. І, слава Богу, не голодували. Але я бачив, як близькі люди переживали великі труднощі. Також я бачив багато злочинів навколо нас. Була загроза, що через це оточення я піду зовсім іншим шляхом — бандитизм, наркотики. Змінилося все, коли мій старший брат потрапив у футбольну збірну Бразилії та підписав перший професійний контракт із Сантосом. Завдяки йому ми стали жити краще. Це було у 2000−2001 роках.
— Ви підтвердили спостереження сера Алекса Фергюсона. Він писав у своїй книзі Менеджмент у стилі Манчестер Юнайтед. Як стати чемпіоном, що для багатьох зірок мотивом стати великим футболістом було бажання вирватися із жебраків, проблемних кварталів Бразилії, Англії, Португалії тощо. Дитинство Вейна Руні пройшло у проблемних районах Ліверпуля. Кріштіану Роналду виріс у бідній сім'ї на Мадейрі, його виховувала мати-одиначка, як, до речі, і Раяна Ґіґґза. Карлос Тевес вирвався у великий світ із бідних, начинених наркотиками кварталів Буенос-Айреса. Наскільки ви вписуєтеся у цей тренд?
— Коли ти проходиш через великі труднощі, це дуже важко. Але це момент, коли ти найбільше в житті ростеш. Звісно ж, це мене мотивувало. Було два головні моменти, які я пам’ятаю. Перший, коли мої батьки розлучилися. І другий момент, коли я грав у Сантосі. Мені пророкували велике майбутнє. Перший, 2007-й, рік був відмінним [пізніше Сантос став чемпіоном Бразилії, а переможний гол у вирішальному матчі забив 19-річний Мораес]. Це змусило мене злетіти вище себе. Але 2008 року змінився тренер: прийшов наставник, у якого були конфлікти з моїм батьком, із моїм братом і зі мною. Я практично рік не грав і не міг піти з клубу. Після цього у мене з’явилася пропозиція перейти у маленький клуб. І я вирішив піти, аби позбутися цих проблем. У 2010 році я отримав пропозицію переїхати в Румунію. Я вже не був тим молодим гравцем, який може стати суперзіркою. Я став гравцем, який просто шукає можливість грати. Я вирішив переїхати в Румунію і залишив усе погане в Бразилії. Це був переломний момент у моєму житті.
— Відповідаючи на запитання вболівальників, ви сказали, що найвеселіша людина в Шахтарі це Тайсон, найстильніші — Марлос і Веллінгтон, найсерйозніший — Ісмаїлі, а найрозумніший — «не знаю, напевно, я». Очевидно це була самоіронія. Проте зараз ми це перевіримо. Я вам розповідатиму, що знаю про Бразилію, а ви будете мене доповнювати.
— Спробуємо.
- Бразилія — найбільший після США виробник біопалива, світовий лідер у виробництві кави. За запасами деревини Бразилія посідає перше місце у світі. І ось ще: у Бразилії багато диких мавп. Ваша черга.
— Бразилія — п’ята країна за населенням у світі. Єдина португаломовна держава Латинської Америки. У Бразилії багата природа. Це країна з найбільшою у світі кількістю католиків. Вам буде цікаво дізнатися, що у Бразилії є вуличний футбол, цього немає ніде у світі
— Авжеж, футбол у Бразилії проник у всі сфери. До 1994 року національна валюта називалася «крузейро» — як один із найтитулованіших футбольних клубів вашої країни. Тепер бразильська валюта називається реалом. Я ось тільки ще не розібрався на чию честь — Реала Мадрид чи Реала Сосьєдад?
— Реала Мадрид (сміється).
— Дякую, я так і думав. Ну, а тепер без жартів. Повернімося до тебе [непомітно один для одного НВ і Мораес переходять на ти]. Зараз ти — найзабивніший форвард українського чемпіонату: 15 голів у 16 матчах. Коли ти грав за румунську Глорію або потім за донецький Металург, твій середній показник був шість м’ячів у 10 іграх, а в софійському ЦСКА — навіть сім м’ячів. І лише в київському Динамо — чотири м’ячі кожні 10 ігор. Чому так мало забивав за Динамо?
— Коли я прийшов у Динамо, у нас був гравець-ціль, це Андрій Ярмоленко. Всі відпрацьовували один стиль гри — довести м’яч до цілі. Тобто розвивати гру, поки м’яч не прийде в цю мішень — Ярмоленко. І все вдавалося. Це чудовий гравець. Я був щасливий, що став чемпіоном, і що ми проходили в Лігу чемпіонів. Це було для мене набагато краще, ніж якби я забив 10 м’ячів у 10 іграх, але ми були б у чемпіонаті України другими і не проходили в Лігу чемпіонів.
— Ти якось казав, що твоя мрія — грати у великих клубах, маючи на увазі топ-чемпіонати. Ти вже покинув цю мрію?
— Є мрія грати в європейському гранді. Я багато для цього працюю. Мої уподобання — Англія, Італія, Іспанія. У моєму стилі, як я граю, для нападника італійський чемпіонат, мабуть, найскладніший. Міцний оборонний футбол. А англійський — дуже інтенсивний чемпіонат.
— Як ти зазначив, кар'єра футболіста коротка. Потрібно думати, як жити далі. Наприклад, колишній гравець Шахтаря твій земляк Жадсон через свою компанію JR Silva Empreendimentos інвестує і будує невеликі будинки з апартаментами в рідній Куритибі. У що інвестуєш ти?
— Я багато інвестував у будівництво і зараз намагаюся скуповувати акції різних компаній. Тобто я ризикую інвестиціями в 10−15% (від своїх доходів).
— Хто приймає рішення, куди інвестувати?
— Я вже багато років співпрацюю з однією людиною. Вона 20 років працює у швейцарському банку. Починала там простим службовцям, тепер вона — віцепрезидент цього банку. Це людина, якій я довіряю. Також є у Бразилії компанія MAM, яка допомагає мені в інвестиціях переважно в біткоїни, ну і в інші папери не дуже відомих компаній.
— Такий підхід до заощадження і примноження зароблених коштів — наскільки він поширений серед футболістів в Україні або у Бразилії?
— У Бразилії це абсолютно не розвинене. Я мав утратити дуже багато грошей, аби навчитися у цьому житті чогось.
— Чи плануєш у щось інвестувати в Україну?
— Благодійність. Я хотів би створити якусь програму, стабільну, постійну, аби допомагати більшій кількості людей. Це, я думаю, дві важливі речі — охорона здоров’я та дитячі будинки.
— Тепер я назву свої футбольні уподобання, а ти свої. Отже: МанСіті, Барселона, Ювентус.
— У мене немає якоїсь улюбленої команди в кожній країні. Я був фанатом мадридського Реала, коли там грали Луїш Фігу, Кріштіану Роналду. Ця команда для мене багато значить. В Італії — Інтер, там Майкон, Зеєдорф. І Англія, я великий фанат Гвардіоли [тренер Манчестер Сіті], тому я фанат МанСіті.
— Я закінчу тим, із чого почав. Процитую тебе: «Я завжди усміхаюся, під час зустрічі подаю руку, а тут [в Україні] люди цього лякаються й іноді навіть трохи відходять». Якщо це так, то, на твою думку, чому?
— Я глибоко поважаю історію України. Можливо, тут люди мають причини бути такими закритими. Упевнений: бути позитивним, щасливим це добре навіть для власного здоров’я. І я вірю, що люди можуть еволюціонувати. До речі, у Бразилії інша крайність. Там люди надмірно відкриті та доступні. Коли я тепер приїжджаю туди, це особливо впадає мені в очі.
— Кому і за що ти ніколи не подаси руки?
— Є один тип людей, яких я у принципі не можу навіть бачити: педофіли й люди, відповідальні за будь-яке насильство над дітьми.
— Не хочу закінчувати на такому негативі. Але у мене більше немає до тебе питань. Можливо, ти сам поставиш собі запитання і на нього відповіси?
— Що таке бути щасливим?
— Гарне питання. Відповідай.
— Коли у мене з’явилися гроші, на які я міг уже багато купити, я думав, що це і є щастя. Але це мене не задовольняло. Хоча розваги для мене завжди були на першому місці. Тепер, коли я відчиняю двері свого будинку, мені назустріч вибігають два малюки з криком «Тато!», обіймають мене — ось це і є щастя.
Читайте цей матеріал у свіжому номері журналу НВ — № 1 від 16 січня 2020 року
Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.
