Сам собі режисер. Українська зірка Олександр Зінченко — про свій шлях у Манчестер Сіті, життя в Англії та цілі у футболі

2 лютого 2020, 13:24

Олександр Зінченко, найбільш високооплачуваний футболіст України, який грає за Манчестер Сіті, відверто розповідає, як це, грати за клуб англійської — найгрошовитішої — футбольної ліги світу.

Біжу центральною вулицею міста Манчестер — Deansgate. Шукаю Starbucks, де на мене чекає Олександр Зінченко, висхідна зірка національної збірної України з футболу, півзахисник англійського МанСіті, і його половинка Влада Седан. Вона й організувала нашу зустріч.

Відео дня

«А у вас рюкзак розстебнутий», — зустрічає Седан журналіста НВ. На серці тривога. Дорогою до мене причепилася парочка британців напідпитку, які взялися допомогти знайти Starbucks. Їхня старанність одразу ж викликала підозру. Швидко мацаю дно рюкзака, чи не пропало найголовніше. На щастя, все на місці. Сувенір із батьківщини — шматочок запашного сала. Влада в захваті, Олександр байдужий. Але кохана пообіцяла йому борщ, і цей поклик предків він схвально прийняв.

Наша розмова відбувається на безлюдній центральній вулиці міста Манчестер, бо зі спорожнілого Starbucks нас попросили піти. На годиннику 20.30. Пів мільйонне місто спить. Поруч знаходимо таке саме напівпорожнє кафе.

Сьогоднішній Зінченко — це гравець основи одного з найсильніших футбольних клубів світу в найпотужнішій і найгрошовитішій лізі Європи. У липні 2016-го тоді 19-річний український півзахисник увійшов до команди легендарного тренера Пепа Гвардіоли. У лютому 2019-го вболівальники назвали молодого українця найкращим гравцем місяця у складі МанСіті. Тоді ж контракт Зінченка продовжили до 2024 року.

В Україні він також улюбленець публіки. І не лише через спортивні досягнення у національній збірній, але й через свою веселу вдачу.

Зінченко — представник нової футбольної генерації України. Задля досягнення мети він легко наводить нові мости і без жалю спалює старі. Зінченко мало що цікавить більше, ніж його спортивна кар'єра. І він як мало хто інший розуміє, що будувати її потрібно як на полі, так і поза ним. У грудні 23-річний українець запустив персональний сайт alexzinchenko.com, де за прикладом великих футбольних знаменитостей перетворює себе на зірку на ім'я Zinchenko.

— У документальному серіалі про ваш клуб, який називається Все або нічого: Манчестер Сіті, є епізод, де Гвардіола емоційно накручує команду, переконуючи викластися кожного на всі 100%, а то й більше. Хоча турнірного значення та гра не мала. Це просто мистецтво перебільшення кінематографу чи стиль вашого зіркового тренера?

 — Від початку придумав ідею і знімав фільм Amazon. Вони з першого ж дня проникали в усі місця — у роздягальню на перерві матчу, тренажерний зал, їдальню, всюди. У них був повний доступ. І вони не просто зібрали гарну картинку завдяки монтажу, а видали все як є. Пригадую, коли ми стали чемпіонами за п’ять турів до кінця чемпіонату. Гвардіола сказав нам тоді: «Хлопці, ми вже стали чемпіонами, але не думайте, що майбутні ігри нічого не значать. Ми пишемо історію. Ми можемо увійти в історію. Після цього сезону ви можете стати легендою». Це те, що він намагається вселяти нам.

Хосеп Гварідіола, наставник Манчестер-Сіті, та Олександр Зінченко (Фото: Reuters)
Хосеп Гварідіола, наставник Манчестер-Сіті, та Олександр Зінченко / Фото: Reuters

— Перейдімо до витоків вашої легенди. У 17 років ви вирішили, що ваша футбольна доля у Шахтарі, де ви грали в молодіжному складі, повертає не туди. І ви вирішили розірвати контракт із клубом, аби піти фактично в нікуди. Правильно? Простіше кажучи, була реальна загроза, що ви незабаром не потрапите в основу Шахтаря, вас передадуть в оренду в якийсь другорозрядний клуб, як це трапляється з багатьма вашими однолітками.

— Багато було таких прикладів, і я не хотів їм слідувати. Хотів реально прокласти свій шлях і бути не таким, як усі. Але ось що дуже сильно підштовхнуло мене до цього рішення: після чемпіонату Європи U-17 мене і Беку Вачіберадзе хотіли бачити в першій команді на зборах [Шахтар], це ще за тренерства Мірчі Луческу. Тоді був найсильніший склад Шахтаря за всю його історію. Ми від щастя стрибали до стелі. Але не сталося. За три дні до від'їзду ми підійшли до головного тренера команди U-17, запитали: в чому річ? Він відвів нас у бік і сказав: «Хлопці, ми вирішили, що ви ще занадто молоді, і взяли інших». Я зрозумів, що на нас реально не розраховують.

— Рішення покинути клуб було ваше, чи хтось його підказав?

— Це було моє рішення. Я що, маленький? Мені вже було 17 років.

— 17 років — це маленький.

— Я з 11 років живу один, і для мене 17 років — це вже не маленький.

— Чим ви ризикували?

— У мене був чинний контракт із донецьким Шахтарем. Я розумів ситуацію. І розумів, що УЄФА буде на моєму боці. Ми дотримувалися закону. Так склалося, що моя сім'я переїхала в іншу країну. А я неповнолітній. І ми розірвали контракт. Але, з іншого боку, я ніколи поганого слова у бік Шахтаря не сказав і не збираюся цього робити. Я й не хотів йти з Шахтаря. У мене був контракт ще на два роки. І я не маю жодної образи. Я просто обрав свій шлях.

Зінченко (ліворуч) приєднався до Шахтаря в 14-річному віці (Фото: alexzinchenko.com)
Зінченко (ліворуч) приєднався до Шахтаря в 14-річному віці / Фото: alexzinchenko.com

— Далі була Уфа [російський футбольний клуб з Уфи]?

— Ні, далі був Рубін [російський футбольний клуб із міста Казань]. А до нього я фактично шість місяців був без футболу. Я поїхав на збори з першою командою Рубіна. Прожив два місяці на базі. Тренувався. Вони мене годували обіцянками: ось-ось підпишемо контракт, усе владнаємо з Шахтарем. Я втомився жити два місяці обіцянками. Зібрав речі й поїхав. Після цього через місяць вирушив на збори з командою Уфа і відіграв там півтори сезони.

— І ось після Уфи починається казка про Попелюшку.

— Ну, з боку, може, так і здається. Насправді це далеко не так. МанСіті відстежував мене вже довго. Скаутська робота [збір інформації, спостереження і вербування спортсменів для свого клубу] там на дуже високому рівні. Вони відстежують футболістів із 15 років. Багато хто думає, що вони переглянули кілька ігор, сподобався хлопчик, і вони його одразу відбирають. Ні. Вивчають усе. Все твоє життя поза футболом. Який твій спосіб життя, хто твоє оточення і багато іншого. Вони дізнаються про тебе все, і ти навіть не розумієш як. Я у минулому сезоні був травмований, сидів на трибуні, там був скаут, він каже мені: о, я пам’ятаю тебе, твій період із 15 років.

— В Уфі пропозиції надійшли не тільки від МанСіті. Від кого ще?

— Основні пропозиції — Зеніт (Пітер) і Манчестер Сіті. Зацікавленість мали й інші клуби. Але я їх не називаю. Кажу про пропозиції, які лежали на столі.

— За останні два роки як футболіст ви помітно подорослішали. У чому причина?

— Навколо мене такі футболісти, такого рівня, і я граю з ними у важливих матчах щотижня, а то і двічі на тиждень. У будь-якому разі футболіст зростає, коли перебуває в епіцентрі такого футболу. Чемпіонат Англії — найсильніша ліга у світі.

— За якими параметрами ви оцінюєте англійську Прем'єр-лігу як найсильнішу?

— Тут кожна гра викликає високе напруження. Будь-який суперник може відібрати очки, незалежно від того, яке місце він посідає в турнірній таблиці. У чемпіонаті України Шахтар на одній нозі здатний впоратися із 70% команд. Хлопці можуть і без розминки виходити на поле. В Іспанії три команди, які постійно попереду: Барселона, Реал, Атлетіко. І вони перебувають за 10−15 очок від усіх інших. Тут, в Англії, все по-іншому, все дуже щільно.

— Українські футболісти, як правило, надмірно чутливі до будь-якої критики. А у Британії преса зубаста. Спортивна теж?

— Коли ми програли Норвічу [англійський професійний футбольний клуб із міста Норідж] на виїзді 3:2, Джона Стоунза й Ніколаса Отаменді — це пара наших захисників — ЗМІ звинуватили у цій поразці. Їх так пропісочили у всій пресі! Писали, що вони взагалі гравці не рівня МанСіті, хоча обидва футболісти високого статусу. Це доводиться приймати. Але не можна на цьому зациклюватися, бо можна потонути.

Олександр Зінченко (крайній праворуч) з одноклубниками (Фото: Reuters / Jason Cairnduff)
Олександр Зінченко (крайній праворуч) з одноклубниками / Фото: Reuters / Jason Cairnduff

— У фільмі Гвардіола похвалився перед командою, що у Манчестер Сіті найкраща в футбольному світі медична служба і відділ медичної науки. Як виглядає ця найкраща футбольна медична наука?

— Ми приходимо на тренування — у нас готова форма, і поруч капсула із твоїм прізвищем і таблетки, які тобі потрібні, — риб’ячий жир тощо. Ти маєш протягом дня їх випити. Ну і після тренування підходиш до холодильника, там стоять невеликі стопочки, під кожною з них прізвище гравця і призначений йому напій — амінокислоти, протеїн тощо. З огляду на аналізи лікарі роблять якісь висновки, чого бракує організму, і кожному готують індивідуальні пропорції.

У роздягальні у кожного в шафці висить опис персональних норм і обмежень. У мене було три пункти: не більше двох разів на тиждень відвідувати ресторани, пити таблетки і персональна норма об'єму питної води перед тренуванням і після нього.

Раз на місяць усі проходимо тест поту. Приїжджають медики. До тренування клеять нам на верхню частину ноги щось схоже на прозорий пластир. Усередині нього ватка. Потім після тренування забирають усе це і проводять аналіз поту. Плюс до цього у кожного персональна пляшка-соска. Йде тест, скільки ти випиваєш води за тренування і скільки тобі не вистачає. Раз на три дні аналіз слини. Дивляться, чи не починається розвиток якоїсь хвороби, чи не проявляється дефіцит якихось вітамінів. Цей аналіз багато чого показує, я зараз усе навіть не назву. У клубі зібрано найкращих лікарів і фізіотерапевтів з усієї Європи.

— Повернуся до атмосфери в команді. Я знаю, що команда всіма силами підтримувала Давіда Сільву, коли у його новонародженого малюка були великі проблеми зі здоров’ям. Був навіть один матч, коли Гвардіола налаштовував усю команду битися за відсутнього за сімейними обставинами Сільву, аби підтримати його.

— Сільва тоді важко переживав. Постійно був у перельотах. Відіграв гру — й одразу ж із роздягальні в аеропорт, летів до свого сина і дівчини. Я бачив, як він щоразу приходить після гри в роздягальню, відкриває шафку і насамперед читає СМС-повідомлення. Дивився на нього, і в мене сльози на очі наверталися. Слава Богу, все минулося.

Коли ми виграли Прем'єр-лігу, в нас ось на цій вулиці [Deansgate] був парад. Команда їхала на автобусі. Вболівальники МанСіті заповнили всю площу і сусідні вулиці. Вболівальників МанЮнайтед і помітно не було. Потім на площі на великому екрані увімкнули відеозв'язок із Давідом Сільвою, і він на руках тримав сина. Вболівальники просто плакали.

Зінченко з чемпіонським кубком англійської Прем'єр-ліги (Фото: alexzinchenko.com)
Зінченко з чемпіонським кубком англійської Прем'єр-ліги / Фото: alexzinchenko.com

— Зворушлива історія. Дякую за неї. Перейдімо до національної збірної. Вона продемонструвала очевидний прогрес атакувальної гри і в кінцевому підсумку відмінний результат. Ми потрапили на Євро-2020, та ще й вийшли зі своєї групи з першого місця без жодної поразки. Що таке трапилося у команді, що вона так змінилася?

— Багато чого трапилося. Дуже багато гравців змінилися. У нас молодший склад проти попередньої збірної. Тренерський склад проводить багато індивідуальної роботи. Розуміє, що потрібно сказати кожному футболістові окремо.

— Я дам свою версію. А ви скажіть, так це чи ні. У нас і раніше була непогана збірна. І навіть на чемпіонаті світу 2006 року ми пройшли до ¼ фіналу. Але в тій збірній не було жодного легіонера. А зараз 4−5 гравців на полі представляють закордонні ліги.

— Це не так, Андрій Шевченко (Мілан, Челсі) й Андрій Воронін (Байєр 04, Німеччина) грали у 2006 році за збірну.

— Точно.

— Але загалом я згоден, це важливий фактор. Коли футболіст виступає в конкурентоспроможному чемпіонаті, де багато команд грають на високому рівні й навколо тебе одні з найкращих футболістів, як навколо Малиновського в Італії, Ярмоленка в Англії, Яремчука в Бельгії тощо, це вкрай важливо для зростання.

— Згоден. Я дивлюся на деяких молодих перспективних футболістів в Україні й мені здається, що якщо вони не виїдуть, то скоро зупиняться у своєму розвитку. Правильно?

— Це залежить тільки від них. Розумієте, вони сильно переоцінюють свою зону комфорту. Є такі футболісти — без імен, — які можуть виїхати, але вони не хочуть. Тебе все влаштовує. У тебе є контракт. Ти спілкуєшся рідною мовою з близьким тобі оточенням. Що таке ключ до Європи? Це передусім мова. Для багатьох це нездоланний бар'єр. Крім того, переїзд — це нове життя. У тебе тут немає стільки друзів, скільки вдома. Інший рівень футболу. Ти прийшов — ніхто тебе не знає. Ти все маєш доводити спочатку, з першого дня, як це було зі мною в Сіті. Ну добре, ти футболіст з Академії футболу Шахтаря. Так футболістів з академій лондонських Арсеналу, Челсі, з Лестера тут чимало. А тут прийшов я — no name. Це психологічно дуже складно. Дуже! Тепер я адаптувався. Англійська — нею на побутовому рівні я розмовляв ще у школі.

Підбиваю підсумок для охочих прогресувати: якщо не помітно перспектив потрапити в англійську лігу, потрібно прагнути до інших. Наприклад, у бельгійську.

— Не знаю. Я не стежу за цією лігою. Я взагалі не люблю дивитися футбол. Його і так занадто багато у моєму житті. Я дивлюся тільки деякі матчі. У мене свій футбол, на якому я повністю сфокусований. На кілька тижнів під час відпустки важливо і зовсім відключитися від футболу, жити чимось іншим, аби ось ця оболонка емоцій спустошувалася для нових емоцій. Інакше ти просто вигориш, і твоя ефективність буде низькою.

— На який результат у своїй кар'єрі ви замахнулися?

— Я хочу стати футболістом світового рівня. Це моя мета. Роботи непочатий край. Я не заглядаю далеко. Мене хвилює день завтрашній. Але я зрозумів: найголовніше, що все можливо.

— Дякую, а тепер наприкінці інтерв'ю бліц-опитування: Барселона або Реал Мадрид?

— Барселона.

— Золоті медалі англійської Прем'єр-ліги або кубок Ліги чемпіонів?

— Ліга чемпіонів.

— Tesla або Bentley?

— Bentley.

— Ви консерватор?

— Ні, просто Bentley — це круто. Солідніше. Це ж бліц, отже, без пояснень.

Читайте цей матеріал в свіжому номері журналу НВ — № 3 від 30 січня 2020 року

Показати ще новини
Радіо НВ
X