"Бандітос" великого футболу: як стати зіркою, коли тобі судилось бути відморозком

20 грудня 2016, 15:00
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке
Дитинство Хуана Романа Рікельме – це голод, байдужість і бандитське середовище. Історія похмурого футболіста з фантастичним талантом — у спецпроекті Sport Arena і Новое Время про суперзірок спорту, які досягли вершин, незважаючи на життєві випробування

Видатний аргентинський тренер Хорхе Вальдано схожий на свого не менш видатного колегу Сесара Луїса Менотті не тільки певним розумінням футболу, але й схильністю до використання вигадливих метафор. Коли у Вальдано запитують про Рікельме, він на секунду замислюється, морщить лоб і відповідає: «Якщо ми хочемо потрапити з точки А в точку Б, то сідаємо в машину та виїжджаємо на шосе, щоб дістатися до мети як можна швидше. Так би вчинили всі – але не Рікельме. Він би вибрав звивисту гірську стежку, подолання якої займає кілька годин – і тільки заради того, щоб побачити красиві пейзажі».

Чи є красиві місця в Сан-Фернандо, провінції Буенос-Айрес, що у 28 км на північ від столиці? Звичайно, адже це місто, де живуть півтораста тисяч чоловік, називають «Морськими воротами Аргентини». Але все-таки Сан-Фернандо більше відомий своїми вуличними бандами – такими «відмороженими», що цього року вони не зупинилися навіть перед пограбуванням Хосе Бергольо - племінника Папи Римського. І це незважаючи на те, що в Аргентині моляться завжди – навіть «бандітос» перед виходом на «справу».

Відео дня

Рікельме та Марадона (праворуч), фото fourfourtwo.com
Рікельме та Марадона (праворуч), фото fourfourtwo.com Фото:


Батько маленького Хуана Романа входив до в однієї з цих банд, втім, сам Хуаніто дізнався про це набагато пізніше. Він з'явився на світ 24 червня 1978 року, і треба сказати, що безліч жінок із Сан-Фернандо намагалися в цей день усіма відомими й доступними способами форсувати пологи – наступного дня Аргентина грала у фіналі чемпіонату світу проти Нідерландів, і половина лікарів їхала до Буенос-Айреса на посилення медичних бригад, тоді як інша половина, вже заздалегідь розчарована, готувалася вболівати за «альбіселесте» по телевізору: загалом, 25 червня персоналу лікарні було б явно не до пологів.

Як і всі хлопчаки з Сан-Фернандо, Хуаніто їв і спав з футбольним м'ячем. Ще в дитинстві він перевершував всіх своїх однолітків в умінні поводитися з ігровим інструментом: на пустирі, де грали у футбол, вважалося, що та команда, за яку виступає Роман, вже заздалегідь приречена на перемогу. Іноді приїжджав батько з дружками – не так вже й часто, бо у нього було 11 дітей і нервова спеціалізація, що припускає постійне протиборство з поліцією, – і робив ставку на свого сина. «Гей, Хуаніто! – говорив він. – Я поставив на те, що ти зробиш хет-трик!». Хуаніто виходив на поле і забивав три м'ячі.

«Це мій син!» – лунало з імпровізованої трибуни.

Його помітили в Архентінос Хуніорс – клубі, одне з прізвиськ якого можна перевести на літературну українську, як «Колиска зірок» (прямий переклад з іспанської звучить не так романтично, хоч і корелює за змістом – «Насіннєвий сад»). А коли Рікельме стукнуло 18, збулася його дитяча мрія: покликала Бока Хуніорс. Кликав ще Рівер Плейт — інший місцевий гранд, але зрозуміло ж, що відповість «Мільйонерам» той, хто вболіває за Боку з пелюшок, чи не правда? На домашній арені Боки, Бомбонері, він дуже швидко став лідером, а з трибун кожен матч скандували «Роман! Роман!».

Рикельме - в игре за Боку Хуниорс, фото taringa.net
Рикельме - в игре за Боку Хуниорс, фото taringa.net Фото:


Як і в дитинстві, Рікельме знав тільки одну єдино вірну тактику – командна гра повинна була повністю залежати від нього. Він не відпрацьовував в обороні, та й взагалі, без м'яча здавався вкрай незграбним. Ледь отримував м'яч... і все змінювалося? Ні. Рікельме просувався вперед на не дуже високій швидкості, та іноді навіть здавалося, що він гальмує атаку. Він вибирав якісь дуже складні рішення, але, чорт забирай, як це гарно виглядало! «Десятка» Боки, він володів філігранним, ювелірним, фантастичним контролем м'яча. Це було щось не з цього світу, принаймні, точно не зі світу футболу. Думалося, що цей хлопець переплутав види спорту - так підошвою контролюють тільки маленький м'ячик для міні-футболу. Він виходив на захисника, робив обманний рух, потім знехотя, зі знущальною лінню, йшов в інший бік, не поспішаючи обігрував ще одного оборонця, і раптом, немов на мить прокинувшись, видавав передачу на форварда. Одну з тих передач, яку у футболі називають «цукеркою», тому що вона відрізає всю оборону противника, й тому що після неї потрібно лише не промахнутися по порожніх воротах.

Ну, або на крайній випадок, зуміти пробити мимо самотнього воротаря.

У 2000 році Бока Хуніорс виграла Міжконтинентальний кубок, перемігши в Токіо мадридський Реал. Нджитап, Йерро, Каранка, Макелеле, Роберто Карлос та Іван Эльгера весь матч намагалися зробити проти Рікельме хоч що-небудь: але все одно нічого не виходило. Рікельме царював на полі, в той час як Мартін Палермо з інтервалом у три хвилини двічі пробив Ікера Касільяса. Це була вершина тієї Боки, а в її двері вже давно стукали покупці, які прагнули придбати лідера аргентинського клубу – однією з найбільш наполегливих виявилася Барселона. Рікельме дуже цінував комфорт – як в роздягальні, так і на поле, що йому було необхідно, щоб саме він був головною примою у всіх іпостасях.

Зрештою, саме це прагнення найбільше зближувало його з Марадоною: хоч Рікельме й називали спадкоємцем «Ель Дієго», за манерою гри вони були абсолютно різними футболістами. «Десятка» Боки довго думав, і пропозиція Барси повисла в повітрі. Все вирішив інцидент, що стався в Буенос-Айресі в квітні 2002 року: бандити викрали 18-річного Крістіана, молодшого брата Хуана Романа. «Ми знайдемо цих виродків!» – сказали Рікельме в головному фанатському угрупованні Боки «12». «Генерали» цього об'єднання були тісно пов'язані з вуличними бандами аргентинської столиці. Але атакуючий півзахисник сам провів переговори, сам заплатив 160 000 доларів викупу, сам зустрів і обійняв Крістіана, сам подякував вболівальників Боки банером «Спасибі всім. Рікельме», а через день сам зателефонував агенту: «Я згоден перейти до Барси».

Рікельме та Луї ван Гал (праворуч), фото lanacion.com.ar
Рікельме та Луї ван Гал (праворуч), фото lanacion.com.ar Фото:


Уболівальники Барселони перебували в передчутті естетичної насолоди, який вони отримали після переходу зоряного аргентинця, але тренер Луї ван Гал назвав цей трансфер «політичним» і маринував Хуана Романа на лавці запасних. А коли випускав, то ставив на фланг і змушував колишню зірку Боки робити те, чого робити той ніколи не вмів: здійснювати подачі та відпрацьовувати в обороні. Рікельме називали однією з найяскравіших футбольних зірок свого покоління, але в Каталонії він швидко зачах. Він не мав у команді жодної ваги, а після того, як Барса купила бразильця Роналдіньо, Роману порадили шукати новий клуб. Ще якийсь рік тому за ними вишикувалася черга з грандів Європи, але тепер Рікельме мав гіркий статус футболіста, який не виправдав очікувань, і мисливців на нього виявилося небагато. Він обрав Вільярреал – команду, що в двох попередніх сезонах приходила п'ятнадцятою до фінішу іспанської першості. Після цього таблоїди остаточно поховали його кар'єру.

Рікельме та Форлан у Вільяреалі, фото marca.com
Рікельме та Форлан у Вільяреалі, фото marca.com Фото:


У сезоні 2003/04 у «Жовтій субмарині», як називають тодішню команду аргентинця, зібралося відразу четверо аргентинців – крім, власне, Рікельме, до екіпажу увійшли захисники Арруабаррена та Колоччіні, а також центральний півзахисник Батталья. Цей квартет привчав всю іншу команду до мати - драматичної музики з латиноамериканських серіалів, і царюванню Хуана Романа Рикельме на футбольному полі. Півзахисник Маркос Сенна на питання «В який футбол грає Вільярреал?» з привабливою щирістю відповів: «Ми просто шукаємо Рікельме та віддаємо йому м'яч».

Далі пішло ще крутіше – на тренерський місток заступив чилійський фахівець Мануель «Інженер» Пеллегріні. Він звільнив Рікельме від обов'язку боротися за м'яч (цим займався Сенна, що розташовувався трохи нижче аргентинця по позиції), збільшив представництво аргентинців у команді за рахунок приходу Соріна (разом з ним роздягальню заполонив і аргентинський фолк-рок), Фігероа, а також Гонсало Родрігеса, і, що найбільш головне, наполіг на придбанні уругвайського форварда Дієго Форлана. У чемпіонаті Іспанії 2004/05 Форлан забив 25 м'ячів, а Рікельме – 15: ці двоє утворили вбивчу для суперників атакуючу ланку. Хуан Роман в інтерв'ю Marca TV виглядав так само, як і завжди – тобто похмурим, але зазначив, що його серце переповнює радість, оскільки вперше з часів Боки у нього з'явився атакуючий напарник рівня Мартіна Палермо.

Вільярреал дійде до півфіналу Ліги чемпіонів, де поступиться Арсеналу. Рікельме міг вивести команду у фінал, проте не зумів забити пенальті.

Рікельме та Ліонель Мессі (праворуч) у  збірній Аргентини, фото ole.com.ar
Рікельме та Ліонель Мессі (праворуч) у збірній Аргентини, фото ole.com.ar Фото:


Його звали до Манчестер Юнайтед – відразу після злощасного матчу з Арсеналом, але він занудьгував за батьківщиною. У Вільярреалі вмовляли-вмовляли, проте Хуана Романа нічого не могло більше стримати в Іспанії, навіть заплакані обличчя вболівальників на стадіоні Ель Мадригал. Він повернувся до Боки, команди всього свого життя. За неї він відіграє ще шість років, поки у 36-річному віці не повернеться в якості подяки до Архентінос Хуніорс, що виховав його, для того, щоб провести 18 матчів у складі «Червоних жуків».

Рікельме був футболістом конфліктним і надзвичайно залежним від тренера: зокрема, для того, щоб вести гру, йому потрібно було діяти, по суті, на «чистих м'ячах», які не передбачали те, що саме він буде вигравати відбір - тільки в цьому випадку його геніальність розкривалася в повній мірі. Тому, якщо йому надавали на полі необхідну свободу (як його колишні тренери Бьянкі, Пеллегріні, Басіле та Пекерман), він вів гру; якщо - ні (як Б'єлса та ван Гал), то Хуан Роман здавався лише блідою тінню самого себе. У збірній Аргентини все складалося аналогічним чином – ледь виникало непорозуміння або конфлікт з тренером (Марадона), як все валилося з рук не тільки у Рікельме, але й у всієї команди. У століття поспіху та суєти, він виглядав атавізмом, живим динозавром від футболу, останньою у світі чистою «десяткою», що діє, власне, як чиста «десятка».

Рікельме - справжній кумир фанатів, фото taringa.net
Рікельме - справжній кумир фанатів, фото taringa.net Фото:


Про нього говорили, що він безсердечний, конфліктний та важкуватий, але всі розмови вщухали, як тільки м'яч опинявся в ногах у десятого номера, і він починав свій неспішний розбіг. Зачинений в собі, малообщительный і відлюдний, він ніколи б не зайняв у серцях аргентинців те місце, в якому прописався неспокійний геній Дієго Марадони. Рікельме ніколи не був кумиром як людина – він був кумиром як десятий номер, як футболіст видатного таланту, як гравець, який пересувається по полю з приклеєним до ніг м'ячем. «Я звичайна людина, – часто повторював він. – такий же, як і всі з понеділка по суботу. Тільки в неділю, в день матчу, я відрізняюся від уболівальників, тому що я на поле, а вони на трибунах».

Його іменем навряд чи колись назвуть стадіон (арена Архентінос Хуніорс називається «Дієго Армандо Марадона»), але всі хлопці в Сан-Фернандо знають, що комфортну футбольну коробку на пустирі побудував саме Рікельме – на тому самому пустирі, на якому він і сам грав у дитинстві. У цієї «коробки» немає офіційної назви, але в масах вона відома як «Хуан Роман Рікельме».

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Спорт
Розсилка останніх новин в світі спорту
Щочетверга

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X