Олімпійські неповерненці. Як білоруска Крістіна Тімановська поповнила легіон атлетів-утікачів з тоталітарних країн — головне

2 серпня 2021, 12:35
Сюжет

Світ стежить за долею білоруської легкоатлетки Крістіни Тімановської, яку після критичних слів на адресу керівництва збірної спробували насильно вивезти до Білорусі. Спортсменка попросила притулку в Польщі, а її родині вдалося втекти до Києва.

НВ розповідає головне, що важливо знати про історію Тімановської, а також нагадує про найдраматичніші епізоди, коли атлети відмовлялися повертатися з Ігор до тоталітарних та небезпечних країн. В історії Олімпіад таких випадків були десятки — ми згадуємо лише найвідоміші з них.

Відео дня

Хто така Крістіна Тімановська і що сталося з нею в Токіо

Крістіна Тімановська — 24-річна легкоатлетка з Білорусі, яка виступає на змаганнях з бігу на короткі дистанції. За збірну своєї країни вона виступає з 2015 року, на Ігри в Токіо приїхала в статусі чемпіонки Універсіади в Неаполі, переможниці та призерки національних першостей, учасниці низки великих міжнародних турнірів (зокрема Чемпіонат світу з легкої атлетики в Катарі, 2019). Тімановська — майстер спорту Республіки Білорусь міжнародного класу.

Її «фірмові» дистанції - 100 і 200 метрів. Саме в цьому класі Крістіна Тімановська мала брати участь на Іграх в Токіо. Однак після того, як дві білоруські спортсменки не були допущені до участі в естафеті 4×400 метрів через недостатню кількість допінг-проб, керівництво збірної примусово включило Тімановську до списку учасниць цієї естафети. Хоча раніше вона ніколи не брала участь у змаганнях на 400 м на професійному рівні.

Олімпійський бейдж спортсменки (Фото: REUTERS / Issei Kato)
Олімпійський бейдж спортсменки / Фото: REUTERS / Issei Kato

30 липня у своєму Instagram Тімановська написала, що дізналася про таке рішення постфактум та розкритикувала спортивних чиновників Білорусі, оскільки за рахунок спортсменів вони намагаються «виправити свою неякісну роботу». Після погроз їй довелося видалити це відео, а 1 серпня Білорусь офіційно відсторонила Тімановську від подальшої участі в Олімпійських іграх — нібито «у зв’язку з емоційно-психологічним станом». За словами спортсменки та білоруських правозахисників, її насильно спробували посадити на літак, щоб вивезти з Токіо до Мінська. Хоча її перший старт у забігу на 200 м повинен був відбутися 2 серпня.

Тімановська відмовилася летіти та звернулася по допомогу до японських правоохоронців, заявивши про бажання попросити політичного притулку в одній з країн Європи. Вона також пояснила, що боїться повертатися до Білорусі, оскільки там їй може загрожувати тюремне ув’язнення. «Я не боюся того, що мене звільнять або виженуть з нацкоманди. Я турбуюся про свою безпеку. І думаю, що на цю мить в Білорусі для мене небезпечно», — сказала легкоатлетка в інтерв'ю by.tribuna.com. Вона підтвердила, що була готова пробігти свою планову дистанцію 200 м, а питання про зняття її з Олімпіади було вирішено «не на рівні федерації, не на рівні міністерства спорту, а рівнем вище — що мене потрібно ліквідувати з Олімпіади, повернути додому, тому що я заважаю команді виступати».

До справи Тімановської разом з японською поліцією підключилося Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, а Міжнародний олімпійський комітет звернувся до білоруського НОК з вимогою дати вичерпні пояснення з приводу ситуації з легкоатлеткою.

В аеропорту Токіо Крістіна Тімановська звернулася по допомогу до японських правоохоронців (Фото: REUTERS / Issei Kato)
В аеропорту Токіо Крістіна Тімановська звернулася по допомогу до японських правоохоронців / Фото: REUTERS / Issei Kato

Влада Японії надала Тімановській охорону, а посольство Польщі в Токіо погодилося надати правову та консульську допомогу білоруській спортсменці. Притулок легкоатлетці запропонувала також Чехія. Міністр закордонних справ Чехії Якуб Кулганек назвав ситуацію з Тімановською «скандальною». «За погодженням з президентом і прем'єром ми пропонуємо їй візу для в'їзду на чеську територію, щоб вона могла звернутися до нас за міжнародним захистом. Наше посольство в Токіо також готове допомогти», — повідомив Кулганек.

2 серпня стало відомо, що Крістіна Тімановська офіційно попросила політичного притулку в Польщі. «Вона вже спілкується з Міжнародним олімпійським комітетом і з пресою. Вже подала заяву на надання політичного притулку в Польщі […]. З нею все в порядку. Тримається добре, зрозуміло, що це стресова ситуація не тільки для спортсмена, але й для людини — опинитися під таким тиском. Це молода дівчина, на яку чинили тиск дорослі досвідчені функціонери», — розповів представник Білоруського фонду спортивної солідарності Олександр Опейкін.

За його словами, зараз атлетка перебуває в Токіо. Також стало відомо, що чоловік і дитина Крістіни Тімановської залишили Білорусь і вихали до Києва. «Були в Білорусі чоловік і дитина. Зараз вони виїхали і перебувають у Києві. Їм допомогли оперативно виїхати», — розповів в ефірі радіо Ехо Москви засновник спортивного сайту Tribuna Дмитро Навоша.

Лідер білоруської опозиції Світлана Тіхановська закликала посилити санкції проти режиму Олександра Лукашенка через ситуацію з Тімановською.

«Всіх причетних до спроби викрадення Крістіни Тімановської ми запропонуємо внести в санкційні списки, а також посилити санкції ЄС і США проти режиму, його гаманців, і всіх, хто підтримує режим», — зазначила політик.

Рятівні Ігри: найвідоміші історії «неповерненців» Олімпіад різних років

Важкоатлет з Уганди: Токіо, 2021

Крістіна Тімановська — не перша спортсменка, яка намагається уникнути повернення на батьківщину з Олімпіади в Токіо. Ще до офіційного відкриття Ігор з тренувального табору збірної Уганди втік 20-річний штангіст Джуліус Секітолеко (категорія до 67 кг). Він увійшов до складу збірної з важкої атлетики та приїхав до Японії, сподіваючись виступити на Іграх. Однак в останні дні перед відкриттям Олімпіади було оприлюднено новий міжнародний рейтинг у його виді спорту, який виключав участь Секітолеко в змаганнях — що зобов’язувало його повернутися додому вже 20 липня.

Замість цього 20-річний спортсмен таємно покинув готель збірної в місті Ідзумісано, залишивши записку, що не хоче повертатися до Уганду через важке життя в країні та має намір шукати кращих можливостей для себе в Японії. Його зникнення виявили медики, які мали взяти у спортсмена черговий тест на COVID-19 — раніше саме в команді Уганди було виявлений перший на Олімпіаді випадок коронавірусної інфекції.

На цих Іграх спортсменам заборонено залишати олімпійські локації (захід боротьби з поширенням COVID-19), тому через кілька днів японські правоохоронці знайшли Джуліуса Секітолеко в одному з передмість міста Нагоя. Згодом японські ЗМІ повідомили, що під час затримання та допиту в поліції важкоатлет не пручався, але розплакався. «Я купив квиток до Нагою за свої гроші, за готівку, оселився в найближчому до станції готелі. Уже в місті я зв’язався зі знайомим угандійцем, і він відвіз мене. Коли дізнався, що мене розшукує поліція, я сховався в іншому місці. Я просто не хотів додому», — зізнався Секітолеко. Пізніше японські телеканали показали спортсмена вже в аеропорту Токіо і повідомили, що йому все ж довелося вилетіти до Уганди.

Хвиля «неповерненців» з країн Африки: Лондон, 2012

Через рік після літньої Олімпіади в Лондоні 2012 року британська газета Daily Mail написала про те, що близько 70 іноземних спортсменів та тренерів все ще залишалися на території Великої Британії. Станом на липень 2013 року щонайменше половина з них отримала право на притулок, тоді як інші продовжували боротися за можливість легально залишитися в Британії. В основному це були представники збірних африканських країн: в серпні 2012 року серед утікачів були чотири спортсмени з Республіки Конго, три — з Кот д'Івуару, три — з Гвінеї, два — з Судану, один — з Ефіопії.

Нижче ми розповідаємо про найрезонансніші історії, коли спортсмени використали Ігри 2012 року як шанс втекти зі своїх країн.

Камерунська збірна з боксу

Під час Ігор з олімпійського селища втекли семеро спортсменів збірної Камеруну. Серед них 21-річний плавець, 25-річна запасна голкіперка жіночої збірної з футболу, а також п’ятеро боксерів, які виступали на Іграх. Найширшого розголосу набуда саме втеча всієї боксерської команди Камеруну — до неї входили Томас Ессомба, Крістіан Донфак Аджуфак, Абдон Меволі, Блез Йепму Мендуо і Серж Амбомо. Британському телеканалу ВВС вдалося записати інтерв'ю з боксерами е розкриваючи їхнього місцеперебування), у якому вони заявили про тиск керівництва збірної та заявили, що хочуть залишитися у Великій Британії. За словами спортсменів, чиновники олімпійського комітету Камеруну погрожували їм, відбирали паспорти після поразок та заявляли, що боксери можуть не мріяти про продовження кар'єри, якщо програють свої поєдинки.

«Ми не хочемо залишатися в Камеруні не через те, що не любимо свою країну, а тому що хочемо займатися спортом, який любимо. Ми хочемо стати професіоналами», — пояснив журналістам Томас Ессомба.

Влада країни тоді відкинула звинувачення і заявила, що втікачі хочуть стати «економічними мігрантами».

На момент втечі спортсмени не порушували закон, оскільки візи дозволяли їм залишатися у Великій Британії на період Олімпіади. У 2013 році британська Daily Mirror повідомила, що британське Міністерство внутрішніх справ надало притулок принаймні двом боксерам (Томасу Ессомба та Блезу Йепму Мендуо). На той момент обидва жили в притулку для безхатьків Армії порятунку в Сандерленді та безкоштовно тренувалися в місцевому спортзалі. Долю ще п’ятьох спортсменів — трьох боксерів, плавця і футболістки — британські правоохоронці у 2013 році відмовилися коментувати.

Бігун-прапороносець з Еритреї

Притулку в Британії попросив бігун Вейнай Гебресіласіє - прапороносець збірної Еритреї на Іграх 2012 року. Спортсмен пояснив, що хоче уникнути служби в еритрейській армії, де йому довелося б служити невизначений час, а також стати можливою жертвою репресій і принижень. Зрештою Гебресіласіє отримав не тільки притулок: нещодавно, від січня 2021 року, йому надали право представляти Велику Британію на міжнародних змаганнях.

Крім того, під час ігор в Лондоні з олімпійського селища бігли ще троє спортсменів з розореної серією воєн Еритрея. Серед них була і єдина в збірній жінка.

Важкоатлет-прапороносець з Іраку: Атланта, 1996

Втеча іракського штангіста Раєда Ахмеда — одна з найдраматичніших історій Ігор, про яку напередодні Олімпіади в Токіо нагадував ВВС. Зліт його спортивної кар'єри припав на найважчі для Іраку роки режиму Саддама Хусейна і його протистояння зі США. Старший син диктатора, Удай Хусейн, на той момент очолював іракський олімпійський комітет, де умови для спортсменів були нелюдським. Покарання за пропущений пенальті, червону картку або просто недостатньо високі результати могли включати тортури струмом, «купання» в стічних водах і навіть страту. «Він [Удай Хусейн] робив все, що хотів, він був сином Саддама», — розповідав згодом Ахмед. Важкоатлет народився в шиїтській сім'ї, і саме на шиїтів на початку 90-х режим Хусейна обрушив всю тяжкість репресій і гонінь.

Раед Ахмед зізнавався, що довгий час обдумував можливість втечі з країни на одному з великих міжнародних змагань. У 1995 році він брав участь у чемпіонаті світу з важкої атлетики в КНР, однак побоювався, що китайська влада видасть його владі Іраку. Тому найкращим шансом для себе спортсмен визнав Олімпіаду 1996 року в Атланті (США), заради кваліфікації на яку віддав всі сили. На відкритті Ігор він ніс прапор Іраку і пізніше згадував, що перекладач збірної заборонив йому та всім спортсменам дивитися на президента США Білла Клінтона, який був присутній на трибунах. Ахмед порушив цю заборону, і під час проходу збірної американський президент, широко посміхаючись, аплодував іракським спортсменам.

Завершивши виступи на Іграх, Раед Ахмед втік з олімпійського селища, попередньо домовившись про план втечі з друзями-іракцями, які жили в США. Йому довелося залишити документи — їх тримали у себе чиновники олімпійського комітету Іраку, проте розголос випадку допоміг спортсмену залишитися в США. «Я люблю свою країну. Мені просто не подобається цей режим [Хусейна]», — заявив штангіст на пресконференції для світових ЗМІ. Влада Іраку намагалися змусити важкоатлета повернутися через тиск на його родину, однак згодом Раед Ахмед зумів вивезти рідних до США. Вони оселилися в Дірборні, штат Мічиган, де живе арабська громада, яка поповнилася іракськими біженцями після війни 2003 року. Тут Ахмед відкрив центр із продажу старих автомобілів, займався важкою атлетикою як любитель, а також тренував місцеві іракські футбольні та баскетбольні команди.

Радянський стрибун у воду: Монреаль, 1976

17-річний росіянин Сергій Нємцанов брав участь в літніх Іграх в канадському Монреалі як стрибун у воду та вважався одним з найобдарованіших спортсменів радянської збірної. Однак після змагань у цій дисципліні він попросив політичного притулку в Канаді. Його рішення спровокувало гучний скандал у СРСР: протягом доби його батька-льотчика відкликали зі служби в Угорщині, а тренер радянської збірної Анатолій Ларюшкін згодом на довгі роки став «невиїзним» із Союзу.

Остаточним «неповерненцем» Нємцанов так і не став: повернутися до СРСР його переконала пропаганда. Юнакові передали магнітофонний запис, де бабуся саме вона виховувала хлопчика після розлучення батьків) вмовляла онука залишитися на батьківщині. Крім того, спортсмену пообіцяли, що в СРСР він уникне покарання за втечу. Нємцанов повернувся, але на його кар'єрі було поставлено хрест: незабаром юнака забрали до лав армії, про професійний спорт йому довелося забути.

Втеча спортсменки з НДР до ФРН: Інсбрук, 1964

Уте Гелер (Шайффеле) входила до запасного складу збірної НДР із санного спорту та скористалася зимовою Олімпіадою в австрійському Інсбруку, щоб втекти на Захід. Повіривши пропаганді НДР, яка хибно попереджала своїх спортсменів про нібито чинне рішення влади Австрії депортувати втікачів, Гелер вирішила втікати до німецької Баварії (ФРН). Друзі таємно вивезли її з табору збірної НДР на машині, сховавши під ковдрою. Згодом вона виступала на міжнародному рівні вже за Західну Німеччину.

Демарш збірної Угорщини: Мельбурн, 1956

Літня Олімпіада в Мельбурні проходила на тлі придушення радянськими військами Угорського повстання 1956 року. Тоді демонстрація студентів Будапештського технологічного та економічного університету переросла в повстання проти прорадянського уряду країни. Перекинувши війська до Угорщини, СРСР придушив повстання в листопаді 1956 року — в хід пішли артилерійські обстріли, танки та висадка десанту. Після цього на батьківщину погодилися повернутися менше половини спортсменів з Угорщини, які виїхали на Ігри в Австралію (проходили в листопаді-грудні 1956 року). До складу угорської збірної входило понад 80 атлетів, а повернулися лише 38 з них. Більшість вимушених спортсменів-емігрантів пізніше осіли в США.

Тренер жіночої збірної Чехії з гімнастики: Лондон, 1948

Чешка Марія Провазнікова тренувала збірну Чехословаччини зі спортивної гімнастики, яка на лондонських Іграх 1948 року завоювала золоті медалі в багатоборстві. Попри це, Провазнікова вирішила не повертатися на батьківщину, оскільки не могла погодитися із насильницьким втягуванням Чехословаччини до зони впливу СРСР. Вона поїхала до США, де продовжувала працювати тренером. Провазнікова дочекалася Оксамитової революції та падіння комуністичного режиму в Чехословаччині (1989 рік) — вона померла в 1991-му на 101-му році життя.

Показати ще новини
Радіо НВ
X