Дитина війни, або Як стати дівчиною з обкладинки та зіркою спорту в залитій кров'ю країні

29 грудня 2016, 11:52
Сербська тенісистка Ана Іванович оголосила про завершення професійної кар'єри. Вона – не просто одна з найкращих тенісисток світу, але й сильна жінка, чий характер загартувався в часи Югославської війни

Її історія – у спецпроекті Sport Arena і Новое Время про суперзірок спорту, які досягли вершин, незважаючи на життєві випробування.

***

"Менше переживай. Більше усміхайся. Ні про що не шкодуй. Просто пізнавай нове й розвивайся".

Життєві кредо Ани Іванович прості і зрозумілі. Мила, красива, доброзичлива, емоційна дівчина – об'єкт бажань будь-якого чоловіка. Іноді і зовсім не віриться, що з таким характером вона стала чемпіонкою в кровожерливому жіночому тенісі, де не буває подруг. Але за хвилюючою посмішкою Ани ховається справжній боєць. Для неї, на відміну від зірок спорту, які виросли в академіях, головною драмою життя була аж ніяк не поразка у якому-небудь фіналі.

Що таке вирости в країні, де йде війна? Як воно – посилати м'ячі через сітку, в той час, як з неба на тебе летять інші снаряди, покликані зруйнувати все на своєму шляху? Діти, які виросли в часи воєнних конфліктів, часто не можуть позбутися тяжких спогадів до кінця свого життя. Але Ана не з таких. Головною відмінною рисою юної Іванович було те, що вона не боялася вибухів, не впадала в паніку, з оптимізмом дивилася в майбутнє. Її приклад показовий не тільки для спортсменів, але й для "простих смертних", які не зі своєї волі опинилися в розрусі та хаосі.

Відео дня
фото zntent.com
фото zntent.com Фото:
Ана закохалася в теніс з першого погляду, коли у віці п'яти років подивилася по телевізору виступ Моніки Селеш на Відкритому чемпіонаті Франції. Вона була першою югославською тенісисткою, якій вдалося побувати на вершині рейтингу. Натхненна грою співвітчизниці дівчинка переконала батьків купити їй тенісну ракетку й записати в місцеву школу. Це було не так вже й складно, оскільки в сім'ї Ани любили спорт, хоч ніхто тенісом раніше не займався. Її мати Драгана, яка працювала юристом, не пропускала матчів доньки, тато Мирослав, мав приватний бізнес, намагався дивитися гру дитини, як тільки випадала нагода. Також у Ани є молодший брат Мілош, з яким вона завжди охоче грала в баскетбол. Іванович любить свою сім'ю та часто нудьгує за родичами, коли подовгу перебуває в роз'їздах. Така вже балканська ментальність – сім'я понад усе.

Дитинство Ани проходило в атмосфері ненависті в країні, в постійному страху майбутніх військових дій. Конфлікти балканських народів, здавалося, були вічними. Про жодні правила війни навіть мова не йшла – етнічні чистки, розстріли, тортури та інші засоби використовував як сербський уряд, так і пригноблені народи. Ранні роки Ани припали якраз на 1990-ті, коли на перших шпальтах газет незмінно згадувалися події на півострові. Дівчинці довелося зіткнутися з усіма "принадами" війни – розрухою, економічним лихом, відсутністю здорового глузду в керівників держав. В таких обставинах можна було запросто забути про теніс.

Втім, дівчина не засмучувалась. Місцем, в якому вона займалася своїм видом спорту в зимовий період, був старий басейн олімпійського розміру, який перетворили на два криті корти. Незважаючи на морози й дефіцит продовольства, Іванович продовжувала займатися улюбленою справою.


"Басейн був старим, пропускав воду, не було можливості обігрівати приміщення. Довелося покласти всередині нього килим. Там не можна було тренувати кроси по діагоналі, так як стіни були занадто близько. Доводилося постійно грати по лінії. Влітку було простіше. Ми покидали басейн та йшли на грунтові корти, яких було в надлишку. Однако, хардових майданчиків від сили було один-два", – згадує Іванович, чиї основні успіхи пов'язані саме з грунтовим покриттям.
reddit.com
reddit.com Фото:
Іноді снаряди падали в небезпечній близькості до місця їх тренувань, та так, що вікна й стіни дрижали. Одного разу під час занять прибіг "посланець" і повідомив, що вночі почнеться бомбардування, тому всім краще відправитися додому. В охопленій війною з усім світом країні Іванович доводилося практикуватися рано вранці, коли нальотів практично не було. Зазвичай заняття проходили з сьомої до дев'ятої ранку, іноді починалися і зовсім в шість. "Теніс був певною можливістю відволіктися від війни і всіх поганих речей, які панували в країні в той час", – говорить Іванович, якій було 11 років, коли НАТО провів операцію в Югославії.

Іноді в батьків не вистачало грошей на бензин, щоб відвезти дочку на тренування. Але рішення знаходилося швидко – вони брали напрокат велосипеди та їздили разом з батьком, який допомагав доньці з тенісною сумкою. Сім'я Іванович ніколи не впадала у відчай. І відмовлялася ховатися в підвалі під час повітряних нальотів. "Ми ніколи не ховалися. У нас була повна хата людей, які навіть в такій ситуації шукали позитив".

Про те, що немає нічого важливішого за рідних, Ана знала з ранніх років. Тенісистка згадує, що в нещасливому 1999 році вони збиралися поїхати на день народження до її двоюрідної сестри Міліци, але почалося бомбардування Белграда. Через кілька місяців військова операція завершилася, і передусім сімейство відзначило пропущені іменини.


"У дитинстві я завжди із задоволенням грала в теніс, батькам доводилося буквально забирати мене з корту по закінченні тренування. Якщо б я не грала так часто, ймовірно займалася б іншим видом спорту. Також я любила вчитися. Взагалі, думаю, у мене був відмінний баланс між тенісом, школою та проведенням часу з сім'єю та друзями. У мене було дуже щасливе дитинство, за що я вдячна своїм батькам", – каже Ана, яка довела, що й під снарядами можна радіти життю.

Після закінчення війни Югославія розпалася на незалежні держави. Ана разом із матір'ю тепер були громадянами Сербії та Чорногорії. Але припинення конфлікту на папері не було таким фактично. Досі на півострові панує ненависть, виникають локальні конфлікти. Суперечки про те, хто правий, а хто ні, здається, не припиняться ніколи.
фото reddit.com
фото reddit.com Фото:
Який ефект справила на дівчину життя "на пороховій бочці", навряд чи зможе пояснити навіть вона сама. Ана припускає, що, якщо б не зв'язала себе з тенісом, то запросто могла б стати психологом.

Між тим, талановитій дівчині потрібні були кошти для подальшого розвитку. Міжнародна ізоляція Сербії під керівництвом Слободана Мілошевича лише додала проблем і без того складному дитинству Ани. Рейси до Белграда й назад були припинені, оскільки аеропорти просто були зруйновані. Іванович та її батькам потрібно було більше семи годин добиратися до Угорщини, щоб дівчина могла полетіти на черговий турнір. "Всі вважали сербів поганими людьми. В яке місце не приїдеш – на тебе дивляться скоса. Завжди було складно проходити міграційний контроль в аеропорту. Нам доводилося витрачати на це значно більше часу, ніж іншим гравцям. Треба було пояснювати, з якою метою ми прибули в ту чи іншу країну. Купа клопотів", – згадує екс-перша ракетка світу.


Іванович та її рідня ночували в дешевих готелях, адже бюджет родини становив 500 євро на місяць. На своїх юніорських турнірах Ана аж ніяк не трощила всіх підряд, а часто вилітала в першому ж раунді. Такі удари долі будь-яку дитину загнали б у кут, але не Іванович. І її зворушлива історія таки отримала свій "хепі-енд".

У 14 років Ану представили швейцарському бізнесмену Дену Хольцману, власнику компанії з виробництва ліків, стан якої оцінювалося в чверть мільярда франків. Багатий пан дізнався про талановиту дівчину від сербського тренера, який займався з ним у Базелі. Той розповів магнату про обдаровану тенісистку, що опинилася на 22-му місці в рейтингу своєї вікової категорії. Хольцман допоміг Іванович з матір'ю отримати візу та зустрівся з ними у себе вдома.

"Пам'ятаю, я запитав у Ани, чого вона хоче від життя. Вона відповіла, що хоче стати "номером один". Я був вражений і відразу ж вирішив, що повинен допомогти їй фінансово", – згадує Хольцман. Бізнесмен запропонував сім'ї безвідсоткові кредити, що дозволило б юній тенісистці їздити на турніри, не замислюючись про те, що їсти і де спати. Хольцман забезпечив Ану сучасними гаджетами, кишеньковими грошима. Він хотів, щоб дівчина, яка стільки пережила, відчула себе професіоналкою.

Підтримка Хольцмана для сім'ї Ани стала свого роду рятівним колом. Ден став для юної тенісистки таким собі дядьком. Багато в чому тому її резиденція нині знаходиться в Швейцарії. Бізнесмен перевіз сім'ю Іванович в Альпи, виділяв їм 10-20 тисяч доларів на місяць. На ці гроші вони найняли для Ани тренера Еріка ван Харпена, відомого по роботі з іспанками Кончитою Мартінес і Арантою Санчес.

На одному з юнацьких турнірів у Римі Ана програла в першому колі. Засмучена дівчина покинула корт в сльозах і на кілька годин закрилася у роздягальні. Хольцману довелося весь цей час чекати дівчину. Як пояснила потім Іванович, вона подумала, що Ден тепер розірве з нею контракт, вважаючи бездарною. Але сам швейцарець каже, що ніколи не тиснув на підопічну – Ана відмінно справлялася з цим сама. Іванович була вбивцею на корті, але в її характері не було негативних рис. Вона ніколи не заздрила, не скаржилася, що звично для людини, яка виросла в місці, де завжди вистачало болю.


Ана виділялася своєю красою, про що їй не раз нагадували на прес-конференціях. Але скромна сербка з посмішкою відповідала, що зовнішній вигляд не допомагає вигравати очок. Вона цілеспрямовано йшла до своєї мрії стати першим номером. Іванович вперше голосно заявила про себе в 2004-му, коли вийшла до фіналу юніорського Вімблдону, де обіграла українку Катерину Бондаренко. У тому ж році вона зіграла на кількох турнірах WTA, заробила непогані призові.
фото reviewsa2z.com
фото reviewsa2z.com Фото:
Іванович була не схожа на інших зірок сербської тенісу – гармонійно складена брюнетка з невинною та добродушною посмішкою. Перші успіхи Ани укупі з її вишуканою красою відразу ж привернули увагу спонсорів. Вже у 18 років їй дістався мільйонний контракт з компанією Adidas. Отримавши гроші, Іванович першим ділом віддала борг Хольцману, який перетворився з її покровителя на бізнес-партнера.

У 2007 році відразу троє сербських гравців вийшли до півфіналу Відкритого чемпіонату Франції. Це були Іванович, Новак Джокович та Єлєна Янкович. Остання в 9-річному віці грала з Аною в тому ж самому басейні в Белграді. Джокович тоді заявив, що вони всі стануть першими ракетками світу та виявився прав. Мрія Іванович втілилася в реальність наступного року, коли вона виграла свій улюблений турнір – той самий Відкритий чемпіонат Франції.

Після паризького тріумфу тенісистка приїхала до Белграду, де її зустрів багатотисячний натовп. Для Сербії Іванович стала національною героїнею. Її привітав президент, на честь успіху тенісистки була випущена поштова марка. Зрештою, Ану стали розглядати публічної іконою країни, що багато страждала. Її чарівна посмішка на бігбордах символізувала, що в якій би скрутній ситуації ти не опинився, завжди потрібно шукати з неї вихід і вірити в себе.


Зараз Іванович – одна з найвідоміших тенісисток світу. Вона є рекламним обличчям багатьох відомих брендів, і навряд чи хтось назве точну кількість її фотосесій для глянцевих журналів. Нині тенісна кар'єра Ани переживає не найкращі часи, але, як пояснює сама спортсменка, виною тому стали травми, у тому числі й перелом пальця, отриманий нею торік. Влітку сербка вийшла заміж за відомого німецького футболіста Бастіана Швайнштайгера, після чого їх стали називати "головною парою світу спорту".
фото ibtimes.com
фото ibtimes.com Фото:

Ана продовжує отримує задоволення від інтелектуального розвитку – вона вивчала фінанси в белградському університеті, знає іспанську, захоплюється психологією, є поціновувачем мистецтва. Як дитина війни, Іванович не забуває про рідні місця. Вона є послом Сербії в ЮНЕСКО, входить до Quercus Foundation, що займається допомогою дітям, які проживають у злиднях.

"Я хотіла б мати велику сім'ю, як мінімум з трьома дітьми. Стати матір'ю дуже важливо для мене. Це станеться після закінчення моєї кар'єри", – каже Ана, яка знає, наскільки важливо людині мати сім'ю та любити близьких.

Безсумнівно, приклад Іванович – один на тисячу. Багато невинних душ війна забрала, ще більше – скалічила. Якщо б Ані не вдалося прорватися крізь весь цей хаос, доля дівчини, яка народилася в залитому кров'ю Белграді, в кращому випадку обернулася б важким життям в країні, що відбудовується після згасаючих конфліктів. Що могло трапитися з беззахисною дівчиною, яку природа не обділила красою, неважко уявити. Щоб у такій ситуації подолати обставини, потрібно до останнього вірити в себе, бути сміливим. Перед тим, як почати вигравати на корті, Ані довелося здобути перемогу над собою.

Ця дівчина не боялася нічого. Відсутність страху зробила її вільною та відкрило перед нею усі двері.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Спорт
Розсилка останніх новин в світі спорту
Щочетверга

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X