Хто підтримає спорт в Україні: держава чи меценати?

3 жовтня 2019, 14:51
Новини компаній
Меценати з комерційних компаній готові допомогти національному спорту (Фото:Shutterstock)

Меценати з комерційних компаній готові допомогти національному спорту (Фото:Shutterstock)

Спорт в Україні — в жалюгідному стані. Щоб в цьому переконатися, достатньо подивитися на результати останніх Олімпійських Ігор: так мало медалей українська збірна ще не отримувала.

Експерти проводять пряму паралель між низькими досягненнями і катастрофічним браком грошей в національному спорті. Поки держава розводить руками, меценати з комерційних компаній готові допомогти, якщо для цього є сприятливі умови.

Відео дня

Провал України на Олімпійських Іграх: хто винен?

У 2016 році на Олімпійських Іграх в Ріо-де-Жанейро Україна взяла 11 медалей, серед яких — тільки дві золоті. Це найнижчий результат країни з 1996 року.

Зимова Олімпіада в 2018 році принесла нам лише одну золоту медаль. Тодішній міністр спорту Ігор Жданов виправдовував такі результати тим, що ми «не зимова країна», але самі спортсмени і вболівальники звертали увагу на відсутність умов для підготовки до змагань. Переможець зимових Ігор в Пхенчхані в чоловічому фрістайлі Олександр Абраменко свої перші стрибки робив на літньому трампліні «Спартак» в Миколаєві. Ця унікальна за українськими мірками споруда для фрістайлу зараз у жалюгідному стані, як і багато інших спортивних об'єктів — наприклад, занедбана бобслейна траса у Вишгороді.

Експерти відзначають, що в країні є тренери і спортсмени високого рівня, які могли б успішно проявити себе на міжнародних змаганнях, але є ряд проблем на шляху до перемог. Це відсутність сучасної інфраструктури, недостатнє фінансування, проблемна законодавча база, яка не дозволяє залучати до спорту більше грошей.

«Головна проблема — не вистачає умов для тренувань. Немає інфраструктури, сучасних баз, як у наших сусідів. Наприклад, українська збірна з біатлону входить в число світових лідерів. У той же час у нас в країні немає жодного сертифікованого біатлонного комплексу, де можна тренувати спортсменів і проводити змагання. Така база могла б бути в Карпатах, там би займалася і молодь, і національна збірна. А поки її немає, ми витрачаємо великі гроші і тренуємося в Австрії, Польщі, Білорусі, Румунії», — розповідає президент Федерації біатлону України, перший віце-президент Національного олімпійського комітету України, член Наглядової ради Національної громадської телерадіокомпанії України Володимир Бринзак.

У молодіжний спорт вкладаються батьки, а не держава

Якщо подивитися на досягнення зовсім молодих спортсменів, ми побачимо цікаву закономірність. У 2018 році українська збірна перемогла на Всесвітній літній Гімназіаді — змаганні для спортсменів-школярів з усього світу. Ми взяли 112 медалей. На літній Універсіаді в 2019-му українські студенти завоювали всього 20.

«Про що це говорить? Про те, що спорт в Україні підтримують батьки. Коли дитина ходить в школу, мами і тата платять за спортивні секції, купують спорядження, роблять внески, возять дітей на змагання за свій рахунок. Коли ж доходить справа до університету, мотивації батьків вже немає, а держава не створює умов для продовження спортивного розвитку, і він сходить нанівець», — розповідає Вадим Місюра, представник ТМ Parimatch в Україні.

На його думку, держава повинна забезпечити інфраструктуру для занять масовими видами спорту, сприяти їх популяризації серед молоді, підтримувати молодих спортсменів.

«Потрібна налагоджена централізована система підготовки спортсменів, починаючи зі спортивних секцій в школах і до національної збірної. Так можна підготувати олімпійських чемпіонів. А поки що це розрізнена підтримка державних інституцій: десь Міністерство спорту підтримувало, десь — федерації спорту, місцеві спільноти. Звичайно, не вистачає коштів. Вони повинні виділятися як з бюджету, тому що спорт — це здоров’я нації, так і бізнесом. В Європі на такі цілі спрямовують прибуток беттінгових компаній, підтримувати спорт — їх прямий обов’язок», — вважає Володимир Бринзак.

Загальні витрати на спорт збільшуються, але, наприклад, в частині юнацького спорту вони використовуються неефективно, зазначає президент Спортивного комітету України Ілля Шевляк.

«Величезна частина бюджетних коштів йде на утримання дитячих та юнацьких спортивних шкіл (ДЮСШ). Таких закладів близько 1400, але більша частина з них існує тільки на папері. Тобто тренерський склад є, а інфраструктури, де можна тренувати і готувати спортивний резерв — немає. Потрібно провести інвентаризацію дитячих і юнацьких спортивних шкіл, спеціалізованих шкіл олімпійського резерву та вищої ланки школи вищої спортивної майстерності, визначивши чіткі критерії ефективності. Частину шкіл потрібно модернізувати, частину — об'єднувати і розвивати, частину доведеться ліквідувати», — розповідає Ілля Шевляк.

Він звертає увагу, що система дитячої та юнацької підготовки насправді не передбачає оплату батьками. Але за фактом ДЮСШ отримує фінансування на утримання свого тренерського складу і часто і підтримку від батьків дітей.

Український спорт не цікавий спонсорам

Якщо подивитися на досвід США, то більшу частку фінансування спорту покриває бізнес. Спонсорів активно шукають спортивні федерації. У нас же федерації вважають, що держава їм повинна покрити всі витрати, самі вони файндрайзингом займаються вкрай рідко, розповідає Ілля Шевляк. На його думку, в цьому питанні важливий комплексний підхід: гроші повинні надходити і з бюджету країни, і з місцевих, а також від бізнесу.

Shutterstock
Фото: Shutterstock

Проте, український спорт, за деякими винятками, сьогодні не є повноцінним продуктом, який цікаво підтримати спонсорам. Бізнесу цікавий ефект від підтримки — медійний, соціальний, який покращує його імідж, підвищує впізнаваність і лояльність аудиторії. Поки ж більшість видів спорту в країні не можуть розраховувати на підтримку спонсорів. Які причини такої ситуації?

1. Шоу без шоу

Сьогодні люди хочуть не просто дивитися, як команди грають в хокей — вони хочуть шоу, видовищ, зірок на поле. А цього українським збірним дуже не вистачає насамперед через відсутність гідних майданчиків. Вибираючи між походом в кіно і на стадіон, глядач рідко віддає перевагу спорту.

«В Україні змагання можна провести тільки в декількох видах спорту, і то на невисокому рівні. Наш головний спортивний майданчик — Палац спорту — вже давно застарів як морально, так і функціонально. Там незручно сидіти уболівальникам, погана освітленість. Якщо сьогодні проводиться хокейний турнір, то баскетбол можна провести тільки через тиждень — дуже багато часу і сил йде на підготовку приміщення. І все одно покриття залишає бажати кращого, лід не виходить якісним», — розповідає Володимир Бринзак.

Експерт наводить як приклад «Арену» в Мінську, яка легко трансформується під 26 видів спорту. У нашому Палаці можна показувати лише кілька видів спорту.

2. Зірки поїхали

Українських зірок, які можуть зібрати значну аудиторію, можна перерахувати на пальцях однієї руки. Людям же необхідні улюбленці, за яких вони будуть вболівати, про яких захочуть читати в пресі і підтримувати на виступах. Сьогодні недостатньо добре грати і навіть ставати чемпіоном — потрібно ще вміти про це розповідати, ставати медійною особистістю, спілкуватися з аудиторією.

Футбол зіткнувся з цією проблемою: багато зірок, які грали в українських збірних, поїхали, і інтерес до клубів впав. Знаменитості залишилися частково в «Шахтарі» і в «Динамо». В інших видах спорту ситуація ще гірша: зірок у хокеї, баскетболі, тріатлоні майже немає.

«Частково це проблема менеджменту клубів: вони не вміють піарити своїх учасників. Але й самі спортсмени повинні працювати над своїм образом в інформаційному полі. Наприклад, Жан Беленюк. Срібних медалістів на минулій Олімпіаді було досить, але саме він після перемоги зміг стати зіркою, за якою стежать мільйони. Той же Кріштіану Роналду — всі знають його не тільки як великого футболіста, а ще й як цікаву особистість з багатьма аспектами, його люблять навіть ті, хто футбол не дивиться ніколи», — розповідає Вадим Місюра.

Спортсмен не обов’язково повинен ставати зіркою масштабу країни — навіть у регіонів є великий потенціал. Найкращі гравці регіональних збірних повинні ставати улюбленцями своїх міст і областей, за ними має бути цікаво стежити. Тоді на їх гру прийдуть подивитися.

«У нас багато зірок, але про них мало знають в Україні, вони більш відомі за кордоном. Немає просування спортсменів, а це один з ключових напрямів, який має бути передбачено стратегією. Потрібні інформаційні промокампанії, тому що це, з одного боку, імідж країни, а з іншого — мотивація для самого спортсмена для подальших досягнень. Для спортсмена дуже важливо бути в центральних медіа, брати участь у програмах і соціальних проектах. Це дасть їм можливість працювати в рекламі і отримувати додаткові ресурси», — зазначає Ілля Шевляк.

Перед Всесвітніми іграми в 2019 році у Вроцлаві Спортивний комітет України запустив інформаційну кампанію. У збірній були спортсмени з 26 міст України. Комітет звернувся до мерів цих міст з проханням безкоштовно розмістити на білбордах фотографії спортсменів, які беруть участь в іграх. 22 міські адміністрації відгукнулися, в цілому по Україні було 250 білбордів з фотографіями спортсменів і написами на кшталт «Краматорськ — перемагаю для тебе!». За словами президента спорткомітету, це мотивувало спортсменів і робило їх відомими в своїх рідних містах.

3. Спорт не збирає стадіони

Відсутність шоу і зірок тягне за собою таку проблему — спорт не збирає стадіони. Щоб бути цікавими бізнесу, на спортивні змагання раз в 2−3 тижні повинні приходити 30−50 тисяч осіб.

Можна зробити один якісний івент, зібрати «Олімпійський» і багато вболівальників, але це не системний продукт, а, швидше, виняток. Наприклад, Євро-2012 або фінал Ліги чемпіонів. Але це поодинокі випадки, і їх не можна назвати українським продуктом. До того ж після цих заходів не сталося очікуваного сплеску інтересу до спорту і розвитку інфраструктури.

Якщо подивитися на регіони, то там ситуація ще гірша, ніж в Києві. За словами Іллі Шевлюка, в кожному обласному центрі є досить спортивних талантів, які могли б зацікавити глядачів. Але в більшості регіонів немає відповідних майданчиків для змагань і шоу.

4. Слабкий інтерес медіа

Коли бізнес підтримує захід, йому вигідно, щоб про це дізналося якомога більше людей, і привернути увагу великої кількості медіа. В Україні спортивних ЗМІ і редакцій стає все менше, що впливає на висвітлення івентів. До того ж низький інтерес аудиторії знижує висвітлюваність теми в рази. Ілля Шевляк наводить таку статистику: в Україні частка спорту на телебаченні становить 0,4−0,5%, тоді як в Європі це 10%, у Великій Британії — 12%.

«Як член Наглядової ради суспільного мовника, можу сказати, що коли на UA: Перший показують спорт, рейтинги каналу ростуть в рази. Мільйони українців цікавляться спортом і вболівають, вони хочуть видовищних спортивних змагань, а не тільки політику, новини про ДТП і серіали. Звичайно, поки що це в основному змагання поза Україною, тому що у нас немає умов для їх проведення. Але попит на якісні спортивні шоу є», — зазначає Володимир Бринзак.

Виходить, що поки спорт в Україні не стане повноцінним шоу і в ньому не буде зірок різних рівнів, він не буде цікавий людям і ЗМІ. Як наслідок — спорт не цікавий спонсорам, тому вони не готові давати гроші на його розвиток. З іншого боку, щоб готувати спортсменів, розвивати інфраструктуру, клуби і влаштовувати ефектні виступи, потрібні гроші. Виходить замкнуте коло, яке не можна розірвати силами однієї держави або окремих ентузіастів.

Де шукати підтримку?

У багатьох європейських країнах спорт фінансують держава і різні фонди, зокрема — гральний бізнес. Наприклад, у Чехії всі податки від беттінгу та лотерей йдуть на підтримку спорту. У Великій Британії і Фінляндії половина всього спортивного бюджету складають надходження від лотерей.

«У багатьох європейських країнах 30% спортивного бюджету — це відрахування від лотерей та беттінгу. Нам слід було б перейняти цю практику, легалізувати ігрову історію і чітко зафіксувати, що кошти від грального бізнесу направляються на розвиток спорту в Україні. Так буде вирішено питання наповнення спортивного бюджету країни», — вважає Ілля Шевляк.

В Україні ж гральний бізнес під забороною, хоча деякі бренди представлені на території України і ведуть, за їхніми словами, меценатську діяльність. Так, торгова марка Parimatch істотно підтримала Українську Прем'єр-лігу в 2015 році. Тоді через тривалу економічну кризу в складну ситуацію потрапили багато професійних футбольних клубів, і проведення чемпіонату опинилося під питанням. Parimatch профінансував два сезони Ліги, віддавши на цю ініціативу по мільйону доларів на рік.

Також Parimatch фінансує на регулярній основі національну збірну України з футболу, ФК «Шахтар», ФК «Металіст 1925» та ФК «Ворскла», Українську баскетбольну лігу, Українську хокейну лігу, Федерацію греко-римської боротьби України, Футбольну асоціацію студентів Києва (ФАСК).

Інша українська компанія — Favorit Sport — активно підтримує такі футбольні клуби як «Динамо», «Зоря», «Десна», «Арсенал», «Маріуполь».

«В Європі розроблені цілі державні програми, в межах яких беттинг перераховує кошти на розвиток професійного та аматорського спорту. Favorit Sport працює в сегменті sport entertainment, і цей вид маркетингової і соціальної активності є для нас логічним способом, з одного боку, популяризувати свій бренд, а з іншого —інвестувати кошти в розвиток спорту», — розповідає Катерина Машівська, директор з комунікацій Favorit Sport.

«Сьогодні важливо зберегти спорт в нашій країні. Він переживає непростий час, він нецікавий для бізнесу, для цього потрібно ще багато зробити. Але ми поруч і готові підставити плече. Тому наше завдання сьогодні — підтримати те, що ми маємо, і розвивати далі, щоб спорт в Україні вийшов на гідний рівень. Нашу допомогу не можна назвати спонсорством, тому що ми від неї отримуємо дуже мало вигоди, це, швидше, меценатство», — розповідає Вадим Місюра.

Якщо букмекерство в Україні заборонено, то навіщо беттінговим компаніям вкладатися в український спорт? Заробіток компаній багато в чому зав’язаний на популярності видовищних видів спорту, тому вони зацікавлені в розвитку українського спорту. Беттінгові компанії з року в рік чекають прийняття закону про легалізацію грального бізнесу, що дасть їм нові можливості для діяльності. Тоді вони зможуть поповнювати бюджет податками, які можуть піти на розвиток спорту, а також ще активніше підтримувати українських спортсменів.

Перший заступник голови Комітету Верховної Ради з питань молоді та спорту Жан Беленюк у себе на Facebook-сторінці назвав питання фінансового забезпечення потреб фізкультури і спорту пріоритетним напрямом своєї роботи в парламенті. Одним з важливих напрямів законодавчої роботи він бачить розроблення і прийняття законопроекту про направлення доходів від лотерейної і букмекерської діяльності на розвиток фізкультури і спорту.

З ініціативи президента Зеленського до кінця 2019 року має бути прийнятий закон про легалізацію грального бізнесу. Яким він стане і чи буде містити норми, що сприяють підтримці українського спорту, буде відомо вже дуже скоро.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X