Залізна людина. Інтерв'ю з найкращим українським тріатлоністом Данилом Сапуновим

1 жовтня 2019, 21:20

Український тріатлоніст Данило Сапунов, який завоював 13 золотих медалей, в інтерв'ю журналу НВ розповідає про підготовку до світового чемпіонату і популярність його виду спорту серед білих комірців.

Із Данилом Сапуновим, знаменитим українським триатлоністом або, як тепер прийнято казати, айронменом, НВ зустрічається у центрі Києва і зовсім ненадовго. Спортсмен і засновник Sapik team — спільноти, де він готує професійних спортсменів і любителів до проходження дистанцій у триатлоні (мультиспортивних перегонах, до яких входять плавання, велосипед і біг), — в Україні буває рідко. Його час розписано на рік уперед на тренування і змагання у різних частинах планети.

Відео дня

Торік Сапунов, який уже кілька разів отримував статус Ironman на міжнародних змаганнях, виграв чемпіонат Ironman Malaysia. Перемога дала йому право вже у жовтні змагатися за титул Ironman World на світовій першості, яка традиційно відбувається на Гавайських островах.

Втім, іменитий спортсмен із 20-річним досвідом тренувань і колекцією із 13 золотих медалей не робить враження «залізної людини». Худий, жилавий, стриманий і точний у рухах, він весело усміхається, вітаючи НВ, а потім захоплено розповідає про свій вид спорту, тепер однин із наймодніших в Україні та світі.

— Спорт, зокрема триатлон, став модним в Україні за останні п’ять років, і це помітно за кількістю марафонів і спортивних спільнот. Із чим ви таку моду пов’язуєте?

 — Думаю, за ці роки ми стали відкритішими і нарешті наздогнали решту світу. Я давно тренуюся за кордоном і не пам’ятаю, щоб європеєць у вихідні гуляв у лісі з пляшкою пива і шашликами. Він радше візьме сім'ю і поїде в цей же ліс на спортивні змагання.

Це загальна тенденція. Навіть у Молдову триатлон вже прийшов. Я до цього шість років виступав за Казахстан, а в цій нації чоловіка, який біжить по дорозі в тісних лосинах, колись би зганьбили. Бокс або боротьба — інша річ, це спорт для чоловіків. Але буквально нещодавно в центрі Астани збудували величезний парк триатлону. Один із представників місцевого уряду підтримує триатлон і вкладає в нього величезні гроші.

— Саме триатлон став улюбленим спортом білих комірців. Чому?

 — Кілька років тому американський Forbes навіть написав, що гольф йде на другий план, поступаючись триатлону. На мій погляд, гольф ніколи на другий план не піде, але середньому і великому бізнесу все більше подобається спілкуватися, крутячи педалі, а не орудуючи ключкою.

Думаю, причин декілька. По-перше, коли людина досягає в кар'єрному сенсі вершин, їй цікаво випробувати себе на міцність і витривалість в інших сферах. Це і відповідь на запитання, що далі, і подолання, і спосіб прочистити мізки. Триатлон — це боротьба із собою, зі своєю лінню, зі своїми звичками самозбереження, це багатьох мотивує. По-друге, він потребує досить багато часу на підготовку, а у керівників великого бізнесу вільного часу більше, ніж у працівників середньої ланки, і графік гнучкіший

Ще один важливий момент, він стосується і синіх комірців, — триатлон створює середовище спілкування, спільні цінності, які молодим амбітним людям цікаві. Іноді навіть на співбесіді, коли начальник дізнається, що майбутній підлеглий займається триатлоном і готується до Ironman, він одразу розуміє: людина вміє добре розпланувати не тільки свій день, але тижні та місяці вперед. Адже триатлон вимагає рутинних тренувань. Довгострокове планування — важлива ділова риса.

Й останнє: це дорогий спорт, він вимагає деякої економічної стабільності.

— Скільки ж коштує пройти Ironman?

 — Ціна на велосипед для триатлону стартує від $1,5−2 тис., верхня межа — $8−10 тис. Гідрокостюм і абонемент у басейн на кілька років, оскільки процес підготовки до Ironman триває довго. До цього можна додати поїздки й участь у невеликих змаганнях, а також повне спорядження для бігу і тренування у різних погодних умовах — виходить, приблизно, десь $10 тис. за все. Це досить дорого, але певною мірою правильно. Бо наші люди іноді забувають, що це спорт й інвестиція у себе, а не тільки хобі. Але це правильна інвестиція, як інвестиція в освіту.

Досвідчений тріатлоніст Данило Сапунов став найкращим на чемпіонаті Ironman Malaysia, а вже через два тижні на Гавайях битиметься за титул світового лідера (Фото: Журнал НВ)
Досвідчений тріатлоніст Данило Сапунов став найкращим на чемпіонаті Ironman Malaysia, а вже через два тижні на Гавайях битиметься за титул світового лідера / Фото: Журнал НВ

— Ви стали чемпіоном Ironman Malaysia, а 12 жовтня позмагаєтеся за титул Ironman World на Гаваях. Як налаштовуєтеся на перемогу?

 — Цьогоріч старт обіцяє бути гарячим, і це складніше. Але не це головне. Якщо ти швидко пройшов плавання і велосипед, то добігти набагато легше. Є відчуття шансу на перемогу, і з’являються величезні сили. Так себе і треба налаштовувати. Зі мною одного разу це спрацювало. На одному з юнацьких конкурсів за кордоном мені потрібно було посісти шосте місце, щоб були гроші повернутися додому. Якраз призових за це місце вистачило б. Це було важко, але мене мотивувало те, що іншого виходу немає, і я це місце виборов.

— Як співвідноситься ваш найкращий час проходження дистанції з найкращим часом нині у світі?

 — Взагалі всю дистанцію спортсмен повинен пройти максимум за 17 годин. Сьогодні найкращий час у світі — 7 годин 39 хвилин, мій — 8 годин 11 хвилин. Але у триатлоні рекорд часу — поняття відносне. Всі стають заручниками погоди. Успіх також залежить від стану моря, температури повітря, від того, як відміряли дистанцію. Торік на чемпіонаті світу на Гаваях значно покращили рекорд, бо на цих островах завжди жарко, а тоді спеки не було. Були хмаринки, зривався дощик, вітру було менше, рекорд перевершили одразу на вісім хвилин. Хоча до цього він тримався 12 років.

Коли людина досягає в кар'єрному сенсі вершин, їй цікаво випробувати себе на міцність і витривалість в інших сферах

— Професійний спорт зношує організм спортсмена, чи стосується це триатлону?

 — Не скажу, що 40-річний професійний спортсмен відчуває себе гірше, ніж простий 40-річний чоловік, який працює на заводі. Багато що залежить від того, який вид спорту. Я знаю, що футболісти, наприклад, часто страждають від болю в колінах.

У триатлоні такого немає, бо у спортсмена немає рваної роботи. Все робиться рівно. На мій погляд, він цим і корисний спортсменам-аматорам, літнім спортсменам. Ти монотонно працюєш, тренуєш своє серце, м’язи, суглоби. Тут діє принцип зростання навантаження, як у сходженні на гору. Сама підготовка до Ironman щадна, ти не можеш на наступний місяць запланувати собі змагання. Це завдання на рік-два.

Точно так само в цьому спорті немає особливих вікових обмежень. На останньому чемпіонаті світу я зустрічав японського спортсмена віком 86 років. Тобто він усіх обійшов у відбірковому чемпіонаті.

— Що робите ви як тренер, якщо ваш підопічний на половині шляху втрачає мотивацію?

 — Питання втрати мотивації — це часто питання погано продуманої підготовки. Насправді якщо тренування сплановані розумно й у перспективі двох-трьох років, то людина тренується 6−12 годин на тиждень. Це не так вже й багато, і втратити мотивацію складно. Навпаки, це урізноманітнює повсякденне життя. Якщо людина втрачає мотивацію, значить, вона перетренувалася. Коли я це бачу, то даю спортсмену трохи відпочити.

Зараз, коли триатлон увійшов у моду, до нас приходить досить багато молодих людей, аби сяйнути тим, що, ось вони тренуються і почути охи й ахи у свій бік. Такі люди видихаються швидко.

Інша річ, якщо прийшла доросла людина, у якої робота, бізнес. Вона знає, що спорт мотивує її встати щоранку на годину-дві раніше, вийти на тренування, коли у неї є розуміння мети. Такі люди не просто займаються спортом. Вони змінюють своє життя і звички. Їх рідко побачиш на пляжному відпочинку в Туреччині, де все включено. Такі люди їдуть двічі-тричі на рік на старти, а відпочинок планують десь у Європі, в горах, де є можливість тренуватися.

— Що відбувається із триатлетом після подолання дистанції? Йому знайоме поняття дистресу і занепаду сил?

 — Найчастіше одразу після дистанції спортсмени-любителі втрачають будь-яку мотивацію. Це нормально, вони стільки готувалися, тренувалися, зробили Ironman — і що далі? З’являється апатія. Фізіологічні наслідки відчуваються ще десь тиждень після стартів. Тіло ломить, дуже специфічно виявляє себе апетит. Не дарма кажуть, харчування — четверта дисципліна триатлета. За місяць, як правило, всі негативні моменти сходять нанівець. І я знаю багатьох людей, які знову і знову хочуть пережити ці відчуття. Тому одним Ironman рідко хто обмежується.

П’ять запитань Данилу Сапунову

— Найдорожча річ, яку ви придбали за останні п’ять років?

— Автомобіль Mercedes.

— На чому ви пересуваєтеся містом?

— На ньому ж і пересуваюся.

— Найдивовижніша подорож у вашому житті?

— Усі подорожі в мене пов’язані із тренуваннями, але улюблена — до Малайзії. Я там був кілька разів. Уперше був четвертим у загальному списку лідерів, удруге перегорів і просто зійшов із дистанції, утретє вийшов переможцем. Цьогоріч знову поїду.

— Чого або кого ви боїтеся, якщо боїтеся?

— Кого, напевно, таких немає, а чого боюся — як багато людей, війни. На жаль, не від мене залежить її завершення.

— Чи були у вашому житті вчинки, за які вам соромно?

— Так, це кілька моментів у дитинстві. З іншого боку, будь-яка невдача — добрий урок.

Більше читайте в свіжому номері журналу НВ — № 35 від 26 вересня 2019 року

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X