«Так, я можу!»: Як юні легкоатлетки здійснюють свої спортивні мрії

26 жовтня 2020, 14:53
Спецпроект
Спільно з МБФ Parimatch Foundation розповідаємо історії дітей-чемпіонів з інвалідністю та без (Фото:Parimatch Foundation)

Спільно з МБФ Parimatch Foundation розповідаємо історії дітей-чемпіонів з інвалідністю та без (Фото:Parimatch Foundation)

Щоб досягти успіху в спорті, недостатньо бути просто здатним. Переможцями стають лише ті, хто усвідомлює необхідність регулярної та повної самовіддачі.

І нерідко цей шлях пов’язаний не тільки з емоційною напругою, але і з болючими травмами. Але незважаючи на всю складність, юні легкоатлетки, про які йтиметься мова в статті, жодного разу не замислилися над тим, щоб здатися.

Відео дня

Героїні четвертої частини спецпроекту про дітей-спортсменів «Так, я можу» — Настя та Діана — точно знають, до чого хочуть прийти та що потрібно робити, щоб їхні мрії здійснилися. Їх об'єднують непохитність і завзятість — риси, притаманні далеко не кожній, навіть дорослій, людині.

Катерина Білоруська

президент міжнародного благодійного фонду Parimatch Foundation

«Для багатьох стипендіатів програми „Так, я можу“ заняття спортом — це в першу чергу реабілітація й емоційна розрядка. Вони вражають своїми завзятістю та зрілим поглядом на світ. Кожна історія дитини-спортсмена демонструє неймовірну внутрішню силу юних чемпіонів і ще раз доводить, що всі зусилля заради їхньої підтримки не марні. Адже саме за такими світлими та при цьому стійкими дітьми майбутнє».

Катерина Білоруська, президент міжнародного благодійного фонду Parimatch Foundation.

Настя Коновальчук, багаторазова переможниця спартакіад, багаторазова бронзова та срібна призерка першостей України та триразова чемпіонка України.

Настя Коновальчук
Фото: Настя Коновальчук

Мені 15 років. Мій спорт № 1 — це легка атлетика, а № 2 — футбол. Я люблю поганяти з хлопцями м’яча на фізкультурі, а ось легкою атлетикою займаюся професійно.

Крім спорту мені подобається читання — особливо детективи та фентезі. Люблю «Гаррі Поттера» і «Шерлока Голмса». Ще у вільний час я намагаюся прогулюватися та спілкуватися з близькими людьми.

Під час канікул я тренуюся 2,5 години вранці. У навчальний час іду в школу, потім відвідую заняття з англійської, а тільки потім тренуюся та закінчую день виконанням уроків.

Спортом я займаюся вже 5 років. До нас у школу прийшла тренер і запитала, хто хоче займатися легкою атлетикою. Ми з моєю сестрою-близнючкою записалися та були впевнені, що будемо відвідувати заняття просто заради підтримання форми. Але незабаром навантаження стали збільшуватися та з’явилося бажання займатися професійно та покращувати свої результати. Зараз тренування проходять на стадіоні, а в холодну пору року вони переміщаються в спортшколу.

Мені подобаються наш колектив і атмосфера, яка панує на заняттях. У вільний час ми разом відпочиваємо — гуляємо, ходимо в кафе, катаємося на велосипедах.

Настя Коновальчук
Фото: Настя Коновальчук

Я не можу сказати, що встигла досягти якихось особливих результатів, думаю, що все ще попереду. Зараз я кандидат у майстри спорту та золота медалістка чемпіонату України, але головною перемогою для мене буде золота медаль на Паралімпійських іграх. Для цього потрібно дуже наполегливо працювати та не жаліти себе.

Якось перед змаганнями я потягнула м’яз, але продовжувала тренування, незважаючи на біль. Адже в іншому випадку я б підвела тренера та зрадила свою мрію.

Спорт для мене — це не тільки титули та медалі, це тренування сили волі та позбавлення від страхів.

Мій тренер, Галина Михалюкова, мене дуже підтримує, і її слова завжди мене заспокоюють і допомагають показати кращий результат. Наприклад, на міських змаганнях вона сказала: «Якщо ти зберешся, будеш на чемпіонаті України, потім підеш далі». І я поїхала на чемпіонат України та виступила там добре. Я постійно кажу собі, що у мене все вийде і необхідно показувати хороші результати. Таким чином не підведу себе, тренера та сім'ю.

У мене є дві великі мрії: стати футбольним коментатором і щоб у нашої сім'ї був великий будинок із газоном, де можна буде грати з дітьми у футбол.

Діана Гончаренко, кандидат в майстри спорту, багаторазова призерка та чемпіонка України

Діана Гончаренко
Фото: Діана Гончаренко

Мені 15 років. Моє головне захоплення — це легка атлетика. Вже 5 років я присвячую свій час цьому спорту. Також я люблю шити. Мої вироби — м’які іграшки — вже вдається продавати.

Якщо говорити про те, як проходив мій день у період карантину, то це тренування, обід, денний сон, друге тренування, вечеря, іноді прогулянка, а після неї — сон. У навчальний час у цей розклад додаються уроки, які іноді доводиться пропускати через тренування.

Відносно тренувань: у мене бувають завантажувальні та не завантажувальні тижні — вони постійно чергуються. У першому випадку я тренуюся двічі на день, в легший тиждень — раз.

Спорт — найбільше задоволення в моєму житті. Але якщо говорити про щось крім — я люблю вдягнути навушники та прогулятися одна: в місті чи на природі біля озера. У завантажувальні дні мені необхідно побути на самоті та відпочити від усього, подумати про життя.

Я отримую задоволення від самого процесу, коли ти пробігаєш, розумієш, що дуже втомився, але пробігти стільки ж треба ще разів зо три. Потрібно сконцентрувати всі сили та все-таки довести справу до кінця, адже для високих результатів потрібно боротися з собою. Не буває так, що ти один раз пробігла, а тобі ще три, ти сказала: «Ні, я втомилася, я піду додому». Потрібно зібратися та просто зробити це. Коли все виходить і ти дивишся на час, а він кращий за попередні два результати — це шалено надихає.

Для мене дуже значущим був день, коли в Луцьку проходив чемпіонат України. Тоді я встановила свій особистий рекорд на дистанції 200 метрів. При цьому на кваліфікації я пробігла дуже погано та потрапила до фіналу лише п’ятою. Після такого результату моя віра в свої сили трохи похитнулася, та й сил залишалося менше, ніж спочатку. Але я зібралася, розлютилася та пробігла. З величезним відривом я вирвалася на друге місце, результат був таким чудовим, що я кричала від радості. Це був чудовий день.

Діана Гончаренко
Фото: Діана Гончаренко

Також цього року, взимку, я посіла друге місце по юніору та виконала норматив кандидата в майстри спорту. Я до цього дуже довго йшла — цілих 2 роки. Дуже боялася, адже прийшла з акробатики в атлетику, тому були сумніви в тому, що це мій вид спорту. Але в той же час дуже хотілося дійти до такого ж рівня, який у мене був у акробатиці, щоб переконатися, що я рухаюся в правильному напрямку. І мої успіхи говорять про те, що все складається якнайкраще. Я виконала норматив для кандидата в майстри спорту на дистанції 200 метрів у приміщенні та на вулиці, для кандидата в майстри спорту на дистанції 100 м на вулиці, посіла два призових других місця на дистанції 200 м на чемпіонаті України серед юніорів. І в естафетах ми з командою дуже часто посідаємо призові місця, у нас дуже сильна команда.

Все це — результат безперервної праці та величезна заслуга тренера, Олега Федоровича Білодіда. У нього дуже багато вихованців, і він знаходить підхід до кожного — знає, хто чим цікавиться крім спорту та як мотивувати нас у складні моменти.

Моя головна спортивна мета на даний момент — змагатися на Олімпійських Іграх.

Коли мені складно, тренер каже, що коли сама я це не зроблю, цього ніхто за мене не зробить, і якщо я хочу добитися своїх результатів, то я повинна розуміти, що це потрібно тільки мені. Ще у нас дуже дружна команда, ми з дівчатками намагаємося одна одну підтримувати. Звичайно ж, я дуже вдячна батькам. Коли мені складно, вони знають, що треба підійти, якось запитати, що мене хвилює, та підбадьорити. Я дуже ціную це, особливо в скрутні хвилини.

Налаштуватися перед змаганнями мені допомагає музика — в основному важка. Ну й, само собою, правильний настрій: важливо не зациклюватися на проблемах, заспокоїтися.

Моя головна спортивна мета на даний момент — змагатися на Олімпійських Іграх. Щоб прийти до неї, мені потрібно добре показати себе на найближчих змаганнях у Луцьку. Якщо це вдасться, я зможу потрапити на Балканські гри та — при кращому сценарії — до збірної України.

Своє майбутнє я пов’язую тільки зі спортом — планую стати тренером і готуватиму нових чемпіонів.

Валерій Сушкевич

Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю, президент Національного комітету спорту інвалідів України

«Ми створюємо умови для тих, хто хоче та може займатися фізичною культурою і спортом. Фізкультурно-спортивна реабілітація потрібна перш за все не для того, щоб виступати на змаганнях, а щоб у звичайному житті, бар'єрному, з недоступними транспортом і архітектурою, людина була самостійною та самодостатньою: могла вчитися в університеті, працювати, відвідувати стадіон, заїжджати в супермаркет тощо. Наша спільна з Parimatch Foundation ініціатива створює для дітей з інвалідністю можливість досягти успіхів у спорті, а через них — посісти гідне місце у житті!»

Валерій Сушкевич, уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю, президент Національного комітету спорту інвалідів України.

Показати ще новини
Радіо НВ
X