Того дня в районі Дніпродзержинська (нині Кам’янське) зіткнулися два авіалайнери Ту-134А: рейси Челябінськ—Воронеж—Кишинів і Ташкент—Гур'їв[Атирау]—Донецьк—Мінськ. Загинули всі 178 осіб, які перебували в обох літаках, 17 із них були членами футбольної команди Пахтакор. Через що катастрофа набула особливого резонансу.

За офіційною версією причина трагедії - помилка диспетчерів. Літаки йшли навперейми один одному на висоті 8400 м у хмарах. І коли диспетчер дав команду ташкентському рейсу піднятися на 9600 метрів, в ефірі прозвучало: «Зрозумів». За фатальною випадковістю, це вимовив пілот третього літака, що пролітав повз. Але диспетчер був упевнений, що відповіли з Ташкента. А за хвилину літаки зіткнулися.

Футболісти Пахтакора летіли до Мінська на матч проти Динамо. Але без свого тренера. Працював тоді з командою легендарний гравець київського Динамо і соратник Лобановського Олег Базилевич. Днем раніше він відпросився у керівництва і з Ташкента полетів до Сочі провідати сім'ю, а вже звідти планував добиратися до Мінська. Це і врятувало йому життя.

Двох диспетчерів потім посадили на 15 років, а Пахтакор відновлювали всім Союзом. 15 команд направили в Ташкент своїх гравців. Були й двоє українців — Сергій Страшненко з Карпат і Володимир Нечаєв із Чорноморця.

«Синові було лише півроку, і я міг не їхати. Але це було моє особисте рішення допомогти в біді команді. Спочатку сам поїхав, а вже взимку перевіз сім'ю, — згадував Страшненко. — Фінансова вигода в нас не була на першому місці. Мені, наприклад, дали службову квартиру, новобудову в центрі. А навіщо вона мені? Приходжу до керівництва клубу і кажу: „Ви мене вибачте, я вдячний за турботу, але мені квартира не потрібна — тут я жити після завершення кар'єри не буду. Дайте краще комусь із місцевих футболістів“. А зарплати були на рівні інших команд вищої ліги — 250 рублів ставка, плюс за звання майстра спорту мені давали ще 10 рублів. Щоправда, давали і солідні преміальні. Одна гра у нас вважалася міжпланетною. Було у Пахтакора суперництво з алма-атинським Кайратом, схоже на дербі київського Динамо і Спартака. І ось після однієї з перемог над Кайратом нам прямо в роздягальню принесли в конвертах подвійну зарплату — 500 рублів».

Згадав Сергій Страшненко і цікаву історію, пов’язану з версіями про авіакатастрофу.

«Наприкінці 1979-го ми грали в Києві з Динамо. І я попросився до батьків заїхати в Суми. Мене відпустили на день. І ось повертаюся, а в Києві через погані погодні умови скасували рейси. Їду до Харкова. Там брат в армії „особістом“ працював. Через свої зв’язки домовився, що мене посадять на рейс Харків — Баку — Ташкент. Але виявилося, що я буду летіти в кабіні пілотів. Льотчики на мене лише косилися, мовляв, навіщо це до них кадебіста посадили. До Баку сиділи тихо. Лише один хлопець перекинувся зі мною парою слів. У Баку я кажу йому: „Виведи мене в кафе. Просто незручно, люди думають, що я кадебіст, а я нормальна людина, футболіст“. Заходжу в кафе, взяв шампанське, каву. Поговорили з ним. І в кабіні вже стали зі мною спілкуватися. Я показав пілотам свою воротарську форму, рукавички, бутси, вимпел львівських Карпат, який віз на подарунок. Загалом, розговорилися. І така версія прозвучала. У Криму була зустріч представників Ради економічної взаємодопомоги, де були присутні Брежнєв, Хонекер, Тіто і керівники інших соцкраїн. Цього дня із Сімферополя вони розліталися. Диспетчерам потрібно було урядові літаки всі відправити, ось вони за рейсом із Пахтакором і не встежили».

До речі, в Олега Базилевича була своя версія катастрофи. Про неї він розповідав в інтерв'ю Бульвару Гордона:

«Мені здається, Пахтакор загинув через недбалість наших ППО, став їхньою черговою жертвою. Літак, я вважаю, збили там, де йому не можна було з’являтися… Через помилку диспетчера борт із футболістами залетів у повітряний простір над якимось оборонним об'єктом. Відверто кажучи, інформації з цього приводу дуже мало і вона досі засекречена».