У квітні 2025-го їй також вдалося взяти участь на світовій першості, вигравши бронзову медаль у п’ятій лізі світового хокею (дивізіоні IIB). Проте після минулорічного турніру життя хокеїстки кардинально змінилося.

В ексклюзивному коментарі для NV голкіперка збірної України Вікторія Ткаченко розповіла про рішення долучитися до лав ЗСУ, реакцію батьків і складне проходження військової підготовки.

— Читав, що Ви служите в протитанковому батальйоні Третьої окремої штурмової бригади. Коли вирішили мобілізуватися?

З самого початку повномасштабної війни я думала про те, щоб долучитися до ЗСУ. Час від часу відвідувала курси військової підготовки, стріляла в тирі зі зброї й багато вивчала тактичну медицину. Проте довго не наважувалася зробити цей фінальний крок — розмірковувала, чим саме хотіла б займатися, щоб бути максимально корисною.

Вже перед минулорічним чемпіонатом я прийняла для себе рішення: після завершення ЧС-2024 вступлю до лав ЗСУ. Так і сталося. Я приїхала додому, пройшла ще одні курси та підписала контракт.

Фото: Інстаграм/Вікторії Ткаченко

— Наскільки важким було це рішення для Вас? Як рідні відреагували?

Мені важче було жити з постійною думкою, що роблю недостатньо для підтримки тих, хто вже там. Відчувала, що в цивільному житті я не на своєму місці.

Я нікому не розповіла про своє рішення, ні батькам, ні друзям. Батьки взагалі дізналися, де я, лише за день до початку БЗВП — і то лише тому, що там забирають телефони, і я вже ніяк не могла б викрутитися. Було багато крику й сліз.

— Як проходив у Вас курс базової загальновійськової підготовки (БЗВП)? Наскільки взагалі тривала хокейна кар'єра допомагає під час служби?

Я проходила БЗВП у військовій школі ім. Євгена Коновальця. Відрізняється від звичайного тим, що термін підготовки тут довший, а інструктори — з 3-ї ОШБр з реальним бойовим досвідом.

Не раз помічала, що моя довга кар'єра більше допомогла мені розумінням дисципліни і того, як бути командним гравцем, бо там, якщо один зробить помилку, відповідають всі. Дуже жорстко вчать бути, як то кажуть, «один за всіх і всі за одного».

Та й загалом я знаю, як тяжко даються перемоги, як їх треба вигризати через біль, терпіти і бути дисциплінованим, тому мені там було комфортно. Тренери в хокеї іноді більше кричали, ніж інструктори на нас (посміхається).

Тим паче, як я могла десь дати слабину, якщо мала бути на дві голови краще за чоловіків? Іноді за фізичну підготовку мене ставили в приклад перед ними.

— Торік розповідали, що стикалася з проявами сексизму на льоду. Чи було щось подібне в армії?

У бригаді я не відчуваю жодного сексизму — усі готові допомагати один одному, навчати та підказувати, якщо щось не виходить. Третя штурмова — це сім'я.

Я свідомо обрала для себе цю бригаду і шукала посаду бойового медика, чим зараз і займаюся. Мені цікаво й надалі розвиватися в темі медицини, реабілітації.

Фото: Інстаграм/Вікторії Ткаченко

— Чим БЗВП найбільше запам’яталося?

Пам’ятаю нульовий день, так звану «прийомку»… 7 ранку, заїхали на якомусь ЗІЛі, сидимо один на одному, великі і важкі баули теж між нами… Я не знала, чого очікувати, але ходили чутки, що нам капець, бо це все «азовська тема», і жаліти нікого не будуть

Доїхали, чую бадьорий голос інструктора: виспались? Не голодні? Тоді якого х** ви сидите?! Десант — земля! Перші вибухи піротехніки, дими, пісок в обличчя, береш будь-який баул і повзеш з ним по калюжах. Потім кажуть: встати — баул над головою, встав — сів. А там паніка: на півметра нічого не видно, кашляєш від диму…І так 50 чоловік повзе. Декілька разів отримала берцями по обличчю від того, хто повз попереду, потім ще не раз думала: навіщо мені це? Але ж я воротар (посміхається).

Раніше ми писали, що збірна України 41 годину добиралася до Нової Зеландії на ЧС — Вікторія Ткаченко розповіла, що її вразило на острові.