Збірна України з художньої гімнастики посіла сьоме місце у групових вправах у фіналі Ігор. Такий результат розчарував спортсменку, яка навіть задумалась про завершення кар'єри.

Журналіст NV Андрій Павлечко ексклюзивно поспілкувався з Марією Височанською. Українка розповіла, як переживала невдалий виступ у фіналі, зізналась, чи збирається зав’язати зі спортом та пригадала, як побачила батьків на трибунах після виступу.

Фото: НОК

— Маріє, Олімпіада в Парижі стала для вас другою в кар'єрі. У 2021 році ви виступали в Токіо. Розкажіть про ваші враження від тих Ігор. Що найбільше закарбувалось вам в пам’яті?

Олімпіада у Парижі дуже відрізнялася від Ігор в Токіо. В Японії не було тієї атмосфери, яка була в столиці Франції. Париж назавжди залишиться в моєму серці, тому що підтримка залу відчувалась дуже сильно. Я ніколи не відчувала настільки сильної підтримки, як у Франції, там була класна атмосфера. Ця Олімпіада — особлива, бо українську команду у Парижі підтримували найбільше. Ще були французи, звичайно, вони вболівали за своїх, але ми стали тією командою, яка закохала парижан своїм вогником, вправами та емоційністю. Це було дуже круто. Бо в Токіо не було зовсім глядачів і я відчувала стукіт свого серця, абсолютно все, що відбувалося навколо.

— Чим відрізнялася атмосфера в селищі в Токіо і в Парижі?

В Токіо була дуже напружена атмосфера, ми кожен день робили тест на корону. Якби він був би позитивний, то могли зняти всю делегацію, це б нікому не дало можливості виступати. Кожен спортсмен тримався якомога далі від всіх. А в Парижі відчувалася атмосфера дружності між країнами. Якщо спортсмен йшов з медаллю, то його всі вітали, фотографувалися. Багато спортсменів відпочивало на терасах, відчувалася розслаблена атмосфера, люди приїхали у Париж насолоджуватися змаганнями, отримувати позитивні емоції.

— На цих іграх збірна України з художньої гімнастики закінчила Олімпіаду на сьомому місті. Після виступу ви так дуже емоційно відреагували на це, заявивши, що хочете це все забути і рухатись далі вже без спорту. От зараз, коли емоції вже не ті, які у вас думки щодо цього?

Для мене цей олімпійський цикл був надзвичайно складним, і психологічно, і фізично. Ігри в Парижі видались для мене дуже емоційними, бо я плакала від радості і від розпачу. Зараз я відпочиваю, відхожу від цього, тому що мене болить за те, що ми втратили можливість піднятися на п'єдестал. Також травми, які є, і були протягом цих років, нікуди не поділися, треба підтягнути здоров’я. Я думаю, що моя спортивна кар'єра… До Лос-Анджелеса я точно не дойду. Можливо, вже час спробувати себе в чомусь іншому і рухатись далі, бо особисто я віддала максимум цьому спорту.

Фото: REUTERS/Hannah Mckay

— А чим би ви хотіли займатися?

Я б хотіла розвивати спорт в Україні, а художню гімнастику особливо, тому що під час війни дітям важливо себе чимось відволікати. Хочу популяризувати гімнастику, тому через війну багато чого закрилось, особливо на сході України. Можливо, мені б хотілося усучаснити щось у тренувальному підході. Хочеться покращити український спорт, допомогти, особливо, як спортсмен, який пройшов досить багато. Я бачила зсередини всілякі штуки, які вже час змінювати. Можливо, я зможу це зробити, це було б класно.

— А в який спорт ви б пішли, якби не художня гімнастика?

Я завжди мріяла бути атлеткою, у мене хороші фізичні дані для цього. Я люблю бігати, в мене від природи хороший стрибок, я високо стрибаю. І я мамі ще до художньої гімнастики казала, що хочу бути атлеткою. Але не знаю, що б обрала — біг чи стрибки, але щось з легкої атлетики.

— Наскільки я знаю, у художню гімнастику вас привела мама. Як вона оцінила ваші виступи на Олімпіаді?

Вона мною пишалася, тому що найкраще знає, який складний шлях я пройшла, скільки у мене було труднощів і наскільки для мене було важливо виступити у Парижі. Це спорт, і, звичайно, батьки хотіли для мене найкращого, хотіли, щоб я виграла з командою цю медаль. Цього не сталося, але мама пишається нашою командою, тому що, попри всі труднощі - війну, умови і постійні зміни складу команди, ми все ж таки гідно виступили.

Фото: Instagram

— Ваша тренерка Ірина Дерюгіна дуже жорстко висловилась про ваш виступ на Іграх. Який спіч у неї був тоді в роздягальні?

Ірина Іванівна не є м’яким тренером, вона досить жорстка. Всі були на емоціях від того, що наша команда була надзвичайно близько до медалі, як ніколи в історії художньої гімнастики України. І я не скажу, що від неї були якісь сильні слова підтримки, тому що ми втратили нагороду. Пізніше ми розмовляли спокійніше, але в той момент всіма керували емоції, тоді нам важко було говорити з тренерами, вони не могли себе стримувати. Якщо м’яко, то вони сказали: «Ви мали шанс, але втратили його». Розмова після виступу була досить важкою.

— Що вона сказала вам, як капітану збірної?

Чесно, складно згадати навіть, тому що я була в повному розпачі і мені було складно когось слухати. Але це, напевно, були слова: «Як ви могли все загубити, вам треба було вийти і просто зловити предмет, щоб він не впав на підлогу, цього було б достатньо для медалей».

Фото: REUTERS/Hannah Mckay

— Також на цих Іграх був неприємний епізод, коли Євроспорт, один з трансляторів Олімпіади, вказав у вашому місці народження Росію. Якою була ваша реакція, коли ви про це дізналися?

В нас під час змагань забрали телефони, тому я не одразу це побачила. Після змагань зайшла в соціальні мережі й дізналась, що мене «охрестили» росіянкою. Я була здивована, тому що це такий «збіг» — я українка, зі Львова, в нас війна проти Росії, мій тато військовий, а вони написали, що Львів — це Росія. Це було дуже дивно і не схоже на якусь технічну помилку, не думаю, що їм важко було перевірити інформацію. Можливо, це було зроблено спеціально. Я дуже тоді здивувалася, але мені, скажімо так, було трошки не до цього, тому я ніяк це не коментувала.

Фото: Eurosport

— Ви перетиналися на Олімпіаді з росіянами або з тими хто змінив російське громадянство на інше?

В нас в художній гімнастиці багато таких, хто змінив громадянство, і навіть двоє в індивідуальній програмі виступали під іншим прапором. Але в гімнастиці не було представників Росії та Білорусі. Нам пощастило, що ми не перетиналися з росіянами, не було додаткового напруження. В селищі їх також не було, тому прийшло все досить так спокійно.

— Ваш батько зараз захищає Україну на фронті, він приїхав у Париж, щоб підтримати вас, однак спочатку ви про це не знали, бо його не відпускали до вас. Він розказував вам потім, як йому це вдалося?

Мені мама досі щось розказує і згадує, як вони з татом добирались в Париж. Батько зараз на фронті, в нього не завжди є зв’язок і я не мала можливості з ним поспілкуватися про це. Він добирався попутним транспортом зі сходу України, це було дуже довго, дуже складно, але він розумів, що це мені потрібно. Мої батьки ніколи не були на таких міжнародних змаганнях, а це Олімпійські ігри.

Мама розказувала, що коли вони летіли у Париж літаком, то попали в повітряну яму. Його почало дуже сильно трусити, кидати, всі пасажири прокинулися, трішки почали панікувати. Але мій тато єдиний спав, як дитина, для нього це дуже звично.

— Він вперше побував у Парижі? Які в нього залишились враження?

Він вперше побував у Парижі й був в захваті, тому що ніколи не був на моїх міжнародних змаганнях, а зараз відчув цю атмосферу. Мама казала, що тато хвилювався за мене більше, ніж вона. Для нього це були нові емоції. Але Парижем вони не змогли погуляти, тому що тато сказав: «Я приїхав до дитини, мені не до цього, я не хочу гуляти, я хочу сконцентруватися на її виступі». Він ще був дуже втомлений, тому вони приблизно на годину вийшли в місто і все".

— Багато атлетів скаржилися на їжу в олімпійському селищі. Казали, що дещо було сухе, дещо недосолене. Вам все смакувало?

Скажу так, в Токіо було смачніше, однозначно. Але в Парижі була їжа, яку я люблю, і вона була досить смачна. Так, м’ясо справді було сухе і вибір не такий великий, тому що кожен день було одне й те саме. Але ми ж не приїхали на олімпійські ігри їсти, це не ресторани великої кухні. Базової їжі було достатньо. Яйця, каша, овочі - цього всього вистачало.

— Що було найсмачнішим, що ви їли на цих Олімпійських іграх?

Після виступу я спробувала ці шоколадні мафіни. Випічка в них справді дуже смачна. Там ще робили піцу, одразу з печі подавали й вона теж була смачною. Бо до виступу ми їли більш правильну і корисну їжу, щоб мати силу. То вона така була звичайна, щось смачніше, щось не смачне.

— Також дехто з українських атлетів хворів на цій Олімпіаді. Сестрам Алексіївим взагалі сказали ходити в масках. Ви не хворіли?

Ми дотримувалися більшого захисту — обробляли прилади антисептиком, ходили деякі дні в масках і тд. Справді було багато спортсменів, які хворіли. На Олімпійських іграх у Парижі був вірус. В нас одна дівчинка теж була трішки хвора, але для нас в цьому нічого такого немає. Ми хворими, з високими температурами завжди тренувалися, бо не могли зупинити тренувальний процес. Тому ми навчилися боротися з хворобами. Інші спортсмени, коли болить горло, нежить чи ще щось, вони знімалися з Олімпійських ігор, ми — ні. В нас одна дівчинка була хвора, а ми всі захворіли вже після виступу, коли нервова система трошки розслабилася, почався кашель і нежить. До того моменту ми ще трималися.

— Ви були на церемонії закриття Олімпіади. Які у вас враження від цього неймовірного шоу?

Закриття було класним, ми йшли з командою України, могли поспілкуватися зі спортсменами з інших видів спорту, запитати, як в них пройшли Олімпійські ігри. Закриття було гарним, підняття Олімпійських кілець вверх багато в кого викликали неймовірні емоції - в когось від радості, в когось навпаки, розпачу. Хтось для себе зрозумів, що це пройдений етап. Закриття кожної Олімпіади завжди таке масштабне, особливо в Парижі на стадіоні, де проходили змагання з легкої атлетики, він був повністю забитий, не було жодного вільного місця. І я зрозуміла в той момент, наскільки Олімпійські ігри великі.

— А як вам поява Тома Круза? Хотіли б повторити його трюк?

Ой, це було класно. Ми вже якраз почали рухатись командою на вихід, щоб спокійно добратися до селища, не стояти в чергах. І так вийшло, що ми в той момент підійшли дуже близько. У мене навіть є відео, де він буквально від мене на простягнуту руку. Це було гарно і неочікувано. Було приємно бачити настільки близько відому людину. Думаю, що по телевізору це виглядало теж дуже прикольно.

— Марина Алексіїва сказала, що деякі атлети навіть встигли помацати його. Ви не мали бажання доторкнутися до Тома Круза?

Ні, не хотіла, але скажу, що там навіть не було багато охорони. Всі зробили такий коридор, ніхто там не кидався на нього. Усі стояли спокійно, розуміли, хто це, що це. Як буває, наприклад, на тих червоних доріжках, що проходу не дають, тут такого не було зовсім. Можливо, хтось там встиг десь доторкнутися, але я просто спостерігала, мені цього достатньо було.

— На цій Олімпіаді були змагання з триатлону, запливи з якого запливи були в Сені. Ви ризикнули в ній скупатися?

Знаю, що на Олімпіаді були запливи в Сені. Я б там ніколи не скупалася. Коли ми гуляли ввечері олімпійським селищем, то проходили повз річку, яка була на території. Біля неї повзали гігантські щури. Я таких ніколи не бачила. А увечері був неприємний запах. Я розумію, що Франція зробила все, щоб Сена була чистою, але думаю, що вона не була достатньо чистою, щоб в ній купатись.

— Чи хотів хтось з українських атлетів спробувати?

Ні, там були таблички з попередженням і все було загороджено. Скажу, що вона не виглядала так, щоб в ній хотілося скупатись, тому ні в кого таких думок не було.

— А що ви зробили в першу чергу, коли повернулися додому з Парижа?

В нас трішки дорога була складна. Нас гарно зустріли на вокзалі в Києві. А перше, що я зробила, це я пішла зробити манікюр та зустрілася з друзями. Зробила якісь хатні справи та виспалась. Я дуже рано лягла і дуже довго спала, тому що сон був останні два тижні перед змаганнями, м’яко кажучи, не дуже. Були хвилювання, я не могла спати, прокидалася серед ночі, тому найкращим рішенням було виспатися.

—  А привезли з собою якісь сувеніри з Олімпіади?

Ми виступали в останні дні, а перед змаганнями нікуди не ходили. В магазині все розібрали і в нас не було великого вибору. Ми також не відвідували якісь ігрові майданчики, які були на території, нічого. Останні дні, коли ми прийшли, дуже мало було асортименту, залишилися якісь футболки, якісь м’які іграшки. Тому я привезла своїм рідним футболки, собі залишила талісман, поставила навпроти ліжка, буду дивитися і згадувати. Цього разу не вийшло багато чого привезти.

— А що привезли з Токіо?

Я привезла і сумку, і блокноти, і ручки, і футболку. Я шкодувала, що не купила більше, тому що я не знала, чи воно буде мені потрібне. Але тепер я розумію, що треба було брати набагато більше, бо це спогад на все життя, І я хотіла в Парижі купити більше, але ціни були такі досить великі. Тобто футболка — 50 євро, проста біла футболка. І привезла я немало, але хотіла, звісно, більше.

— Розкажіть про свій найяскравіший спогад з цієї Олімпіади.

Напевно, виступ у кваліфікації, коли ми закінчили і побачили гарну оцінку, зрозуміла, що це фінал точно. І цей момент, коли я знайшла своїх батьків на трибунах, я зрозуміла, що вони були тут, і дивилася мій виступ, побачила тата, якого я вже давно не бачила. Вони разом з мамою в Парижі з українським прапором махали мені рукою. Напевно, це був мій найяскравіший спогад з Олімпіади, — сказала Височанська.

Фото: Батьки Марії

Раніше в інтерв'ю NV Анастасія Рибачок розповіла про срібло Олімпіади-2024, щурів біля Ейфелевої вежі та зневагу до спортсменів.