У березні цього року вона очолила Федерацію легкої атлетики Рівненської області. Паралельно Ольга розвиває власний ресторанний бізнес та виховує двох дітей.

Під час професійної кар'єри Земляк стала чемпіонкою Європи-2012 в естафеті 4×400 м. Через два роки українки здобули срібло у цій же дисципліні, а сама Ольга виборола ще й індивідуальну срібну нагороду на дистанції 400 метрів.

Найбільшим досягненням легкоатлетки стала бронзова медаль Олімпійських ігор у Лондоні. Тоді збірна України фінішувала четвертою, однак через дискваліфікацію росіянок, які були другими, наша команда піднялася на п'єдестал.

У розмові з журналістом NV Андрієм Павлечком Ольга Земляк поділилася своїм баченням розвитку легкої атлетики в регіоні, розповіла, скільки юних спортсменів виїхало за кордон, та окреслила головні цілі федерації.

— Ольго, розкажіть, як проходить ваше літо, чим займаєтеся?

Моє літо проходить дуже насичено, адже в мене є двоє маленьких дітей. Цьогоріч старший син Ілюша, якому шість років, закінчив садочок. Уже три місяці він вдома, тому я щодня з дітьми. Сумувати точно не доводиться. Працюю, займаюся власним бізнесом, який відкрила після завершення спортивної кар'єри. Розвиваю нові проєкти і в бізнесі, і у федерації, адже взимку мене обрали головою Федерації легкої атлетики Рівненської області. Тож справ вистачає, і є багато чим поділитися.

— Як виглядає ваш звичайний робочий день?

Улітку ми прокидаємося о восьмій ранку. Дітки часто їздять зі мною у справах і навіть допомагають. Якщо коротко, я є ексклюзивним партнером Львівських круасанів у Рівному. У мене чотири пекарні та власний ресторан. Тобто пішла у ресторанний бізнес і керую всім цим самостійно, адже чоловік працює у банківській сфері й до бізнесу не дотичний. Тож зранку вирушаю на роботу, відвідую різні точки. Коли діти відвідували садочок, ми прокидалися о 7:30, я відвозила їх, а до п’ятої вечора була повністю зайнята справами — або федерацією, або своїми закладами.

— А як проводите вихідні?

Стараюся максимально присвячувати їх сім'ї — чоловікові й дітям. Наприклад, у День державного прапора, ми всією родиною гуляли в центрі міста, пили каву з рідними. Зараз діти відпочивають, а я працюю в ресторані та спілкуюся з вами. Навіть у вихідні знаходиться час на роботу.

— Ви вже згадували, що цього року очолили Федерацію легкої атлетики Рівненської області. Як почуваєтеся на цій посаді?

Це мій перший сезон на посаді, тож ми, так би мовити, прощупуємо ґрунт, адже змінилася вся команда. У мене є чудовий секретар, для якої ця робота теж нова. Дуже цікаво, адже є багато напрямків для розвитку. Наразі ми більше знайомимося з колективом, розуміємо, що потрібно змінювати. Восени плануємо конференцію, де зберемо тренерів та членів ради, щоб обговорити і внести необхідні правки для більш злагодженої роботи вже наступного року.

— Які цілі стоять перед вами в легкій атлетиці області?

У нас є одна чітка й надзвичайно важлива мета: у Рівному досі немає бігової доріжки. Це єдиний обласний центр без такої бази. Дуже складно розвивати легку атлетику, коли немає стадіону й манежу для зимових тренувань. Реконструкція стадіону Авангард почалася ще понад 10 років тому. Для футболістів зробили майданчик, а для легкої атлетики процес зупинився — то через COVID-19, то через війну. Тож сьогодні наші діти змушені їздити в Костопіль за 30 км, щоб тренуватися в не надто хороших умовах. У Рівному ми базуємося на стадіоні Національного університету водного господарства, але й там доріжка в критичному стані. Тому моє першочергове завдання — добитися, щоб на центральному стадіоні й біля університету постелили бігові доріжки й створили хоча б базові умови для розвитку легкої атлетики.

— А як із залученням дітей до легкої атлетики на Рівненщині?

Знаєте, важко зараз про це говорити. Спілкуюся з учителями фізкультури — була гарна ініціатива під патронатом президента України, всеукраїнські змагання Пліч-о-пліч. Цього року вперше до програми включили легку атлетику. Ми провели міські та обласні етапи, я була присутня, бачила, що дітям цікаво. Але є проблема: запросити дітей у літній період не складно, адже є парки, гарна погода. Я також планую створювати дитячі та підліткові бігові клуби. Та коли настає осінь, холод, дощі, доводиться тренуватися у звичайних спортивних залах ДЮСШ, а це вже не той рівень. Через відсутність бази ми ризикуємо дітей розгубити. Тому розвиток дитячих клубів у Рівному поки що на паузі. Ми чекаємо на бігову доріжку, адже зацікавлених дітей справді багато. Легка атлетика — доступний і класний вид спорту: потрібні лише кросівки, спортивний костюм і бажання. Але без належних умов важко рухатися далі. Коли буде база, я впевнена, легка атлетика в Рівному знову розквітне.

Чи відомо, скільки дітей, які займалися легкою атлетикою, виїхали за кордон після початку повномасштабного вторгнення?

Чесно кажучи, точної цифри не скажу. Але саме дітей виїхало небагато. На початку війни більше було страху з боку батьків, які не відпускали дітей на тренування через тривоги. Зараз тренери під час тривог переводять дітей у сховища, тож навчальний процес відновився. Частина виїхала, але чимало залишилося.

— А чи робить щось Федерація легкої атлетики України, щоб ці діти згодом представляли Україну, а не інші країни?

Так, зараз справді багато змінилося. Після того як Федерацію очолила Ольга Саладуха — моя добра знайома й колишня партнерка по збірній (ми разом виступали і на Олімпійських іграх у Лондоні та Ріо) — відчутні великі зрушення. Наприклад, нещодавно у Львові проходив чемпіонат України з легкої атлетики, відбір на чемпіонат світу. Я приїхала і була дуже приємно вражена — рівень організації просто топовий, як на чемпіонатах Європи. Залучаються спонсори, активно працює СММ, у провідних спортсменів з’являються контракти з комерційними компаніями. У наш час такого не було: ми мали лише особистих менеджерів і контракти з брендами, а федерація цим не займалася. Тепер же ситуація інша, і це мотивує дітей долучатися та залишатися в спорті. Важливо й те, що дитяча легка атлетика безкоштовна, що нині є великим плюсом. Бо, наприклад, у гімнастиці чи плаванні витрати значні: костюми, інвентар. А легка атлетика проста й доступна. Але знову ж таки, потрібна база. Без неї розвиватися складно.

Раніше ми писали, що Магучіх перервала серію перемог у фіналі Діамантової ліги, а Левченко сенсаційно стрибнула на два метри.