Після Революції Гідності Марина разом із сестрою Надією взяла участь у мітингу в Сімферополі, під час якого протестувальники намагалися знести пам’ятник Леніну в центрі міста. Через кілька днів активісти зібралися біля будівлі Ради Криму й були готові зайти всередину, однак кримськотатарські лідери закликали утриматися від штурму. Після того, як мітингувальники розійшлися, будівлю захопили росіяни.

Тоді Колб-молодша поїхала в Євпаторію. За її словами, перебування в Криму після анексії було постійно тривожним через їхні проукраїнські погляди. Згодом дівчата переїхали до Львова.

У розмові з журналістом NV Андрієм Павлечком Марина розповіла, які розмови велися в Криму перед анексією та яким був день, коли Верховну Раду Криму захопили російські спецслужби.

Марина Колб у Криму / Фото: Архів тенісистки

— Після Революції Гідності почалася анексія Криму. Ви відчували, що щось насувається?

Так, передчуття було. По новинах, по вулицях, по розмовах — усе напружувалося. Ми з Надією навіть тікали з пар в університеті, щоб вийти на акції протесту.
Пам’ятаю день перед захопленням Ради — ми були там, біля будівлі. Здавалося, ніби вдалося зупинити проросійських активістів. Кримськотатарський лідер тоді вийшов і сказав, що «все добре, ви молодці, розходьтеся». Було відчуття, що перемога близько.
А наступного ранку — повна зміна картини. Ми прокидаємось — міську раду вже захопили, «зелені чоловічки» на вулицях. Стало по-справжньому страшно.

— Як це виглядало того дня?

Нас евакуювали з університету. В небі літали гелікоптери, чи, можливо, навіть винищувачі — точно не пригадаю. Але пам’ятаю поїзди з бронетехнікою, військові машини.
Громадський транспорт уже майже не ходив. Нас із друзями вивозили машиною, і я змогла дістатися назад до Євпаторії. Це було страшне відчуття — ти просто йдеш вулицею, а поруч стоять озброєні військові без розпізнавальних знаків. Ніби вчора ще все було мирно, а сьогодні — вже зовсім інша реальність.

— Що ще страшного вам довелося пережити в Криму після анексії?

Якихось особистих надзвичайних ситуацій не було, але ми чули багато історій — про допити українців, затримання, про тих, кого ув’язнювали. І, враховуючи, що ми ніколи не приховували своїх поглядів, відкрито говорили українською, а батьки відмовилися від російського громадянства — було страшно.
Ми розуміли, що за пости в інтернеті, за прапор, за слова — тебе можуть спіймати. І навіть просто перебування в Криму після анексії було постійно тривожним, некомфортним. Тому ми майже одразу перевелися до Львова на навчання.

Під час пандемії коронавірусу сестри Колб повернулися в Крим. Але з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну тенісистка разом із родиною переїхали до Латвії.

Раніше ми писали, що кримська тенісистка у 16 років волонтерила під час Революції Гідності.